Тридцять днів

День п'ятий: Крига

Я відсторонено спостерігаю за тим, як моє серце повільно перетворюється на кригу. Я не можу змінити це. Точніше не хочу. Я стаю байдужою Сніговою королевою, поступово замерзаючи. Від мене віє крижаним холодом, і ніхто вже не зможе розтопити мене. Мені більше ніколи не розіб'ють серце. Я буду щасливою і відлюдькуватою, нездатною кохати. І мене також ніхто не полюбить. Я не відчуватиму того шаленого болю, від якого аж темніє в очах. Я підняла себе із дна прірви, у яку впала, вже холодною. Я змерзла, і мене не зігріти. У моєму серці вічно буятиме крига, і я буду королевою власного холодного царства. Гордо розправлю плечі та у довжелезній сукні пройдуся своїм кришталевим палацом, цокаючи підборами. Я буду схожа на Ельзу із «Холодного серця», співатиму своє «Відпусти і забудь». Що пройшло, вже не повернути. Я зведу на теренах своєї душі власний палац із льоду. Я буду самотньою, проте щасливою. Замість серця у мене тепер шматок криги, який може боляче порізати того, хто намагатиметься розламати його. Я втрачу усіх, але не себе. Буду холодною егоїсткою, житиму своїми бажаннями і робитиму так, як хочу я. І мені не треба більше кимось перейматися. У мене є лише моя особистість, і вона потребує моєї опіки. Я сама здатна подбати про себе, і більше ніхто не побачить моїх сліз. Ніхто не зможе зламати мене, тільки я сама. А я ж не дурна, щоб це робити. Ні, я занадто люблю себе. Жити із кригою замість серця так чудово! Ніхто не очікує від тебе ніякої доброти. Ніхто не сподівається, що ти пожертвуєш собою заради нього. А навіщо? Якщо він ніколи б так не зробив! Ні, у мене є лише я. Моя крига нерозтопима, і у моєму серці вічно пануватиме зима. Це до біса прекрасно. Мрія, а не життя!

Так думала я колись. Я справді була недосяжною сніговою королевою із власним холодним палацом і крижиною замість серця. Мені це подобалося, аж поки я не усвідомила, що замерзаю і вмираю зсередини. Я майже перетворилася на байдужу до всього, і, здавалося, вже ніщо не могло мене врятувати. Крім мене самої. І я змогла.

Я кинула величезний камінь у своє серце, і крига тріснула, вивільнивши гарячі води назовні. Лід розтопився, ламаючись на скалки і тонучи у глибинах моєї душі.

Крига скресла, й і моєму серці нарешті настала весна.