Тридцять днів

День двадцять дев'ятий: Туман

                                                              Туман, туман, туман... Я хотів би там, де ти, над містом, де живеш там, аби бачила мене, аби бачила щоранку...

Туман. Невідомість. Весь світ тоне у непроглядній сірій масі під розкотисті крики птахів. Захмарений ліс, і дерева оповиті смутком. Жертва налякана та безпорадна, і її легко вполювати... Вона ще не знає, як скоро у неї вгризуться гострі ікла.

Завтра оповите туманом. Я не знаю, яким буде наступний день і нічого не можу планувати, адже жорстоке життя засвідчило про протилежне. Дожити б, за можливості. Я детально розпишу план і виконаю кожен пунктик, як би важко це не було. Завтра я буду світитися так само як і сьогодні, і як вчора, зігріватиму своїм світлом.

Я зустріну мальовничий світанок і буду щасливою. Ніхто і ніщо не зможе стати на заваді цього. Це моє життя, і я лише раз у цьому світі. Я буду радіти кожному дню і насолоджуватимуся прожитим. Так буде день у день, рік у рік. Хай я вигоратиму, але лише так я пізнаю усю красу цього світу.

Обожнюю тумани, як би дивно це не було. Вони ховаються від нас те, що нам не потрібно знати і бачити із різних причин. Ці сірі пасма турбуються про нас більше, ніж люди: вони приховують те, що може зробити нам боляче. Те, дізнавшись про що, ми могли би обрати закінчити життя. Але ні, треба вистояти.

Туман прекрасний. Люблю його глибокий колір, що заповнює порожнечу серця. Ці чудові серпанкові і легкі сірі пасма стеляться над світом. Такий надзвичайний і водночас трохи депресивний, але до біса неймовірний. Він так лагідно огортає ліси та міста, ховаючи їх від болю у своїх обіймах. Він нагадує мені мої власні очі – такі бездонні та захмарені. 

Туман – це легкий серпанок, що огортає мою душу. Невідомість, невизначеність. Що ховається за сталевою серйозністю та іноді холодним поглядом? Добре серце, яке зігріє кожного і віддасть останнє тепло. Людина, яка завжди готова допомогти і підтримати. Справжній пункт незламності для оточуючих, але ж якою ціною...

Невідомості не варто боятися, треба сміливо поглянути їй у вічі. Цей туман обов'язково розсіється, і вийде сонце.