Розділ 21. Світло крізь туман (1)

5 1 3
                                    

— Йдіть до біса! Що треба?!

—Будь ласка, відкрийте! Дивіться, сонце вже високо на небі! Скільки ви ще будете бавитися в ліжку!?

З-за дверей пролунав спалах бурхливого гніву чоловіка, що стояв ззовні. Рифтан кинув лютий погляд на двері, неначе його погляд міг розрізати деревину.

—Якщо ви мені завадите вдруге, я вам кишки повириваю! І якщо ти посмієш протестувати, я тебе закопаю!

— Нам потрібно рушати! Ви забули, що після відвідування нашого замку все одно маєте повернутися до столиці?!

—  Ніхто не здохне, якщо затримаємося на день, тож не виїдай  мені мізки!

— Командире!

— Котися до дідька в зуби! Не жуй соплі, малий вишкребку!

Чоловік похитав головою і сердито скривився. Макс завмерла; це вперше в житті вона чула розмову з бридкою лайкою. Тоді Рифтан підвівся зі стурбованим виразом обличчя і гукнув крізь зачинені  двері:

— Готуйте карету! Я одягнуся і вийду.

Але лицар за дверима безперервно тарабанив, відмовляючись зрушити з місця. Рифтан голосно зітхнув, дивлячись у підлогу:

— Я не повинен був брати з собою цих дітлахів...


— Почекай хвилину. Я вийду і принесу для тебе одяг.

З блідим, втомленим обличчям вона натягнула простирадло аж до  шиї й кивнула. Чоловік, який стояв, збираючи свій одяг, подивився на її засмучене обличчя й насупився.

—Що? Чому ти так на мене дивишся?

— Кажи вже. Якщо ти не помітила, я поспішаю.

Вона сумувала зовсім не через те, про що гадав Рифтан. Було ясно, що її чоловік, з яким вона познайомилася буквально вчора, мав надзвичайно запальний характер. Тому дівчина несміливо прошепотіла:

— Н-ну, люди з-ззовні, л-люди... з-знають,  знають...—

 Знають що?

—Щ-що, що,  м-ми тут робили...

Обличчя її палало, неначе його підпалили. Раптом кутики губ чоловіка здригнулися, коли він поглянув на її почервоніле обличчя. Наступної миті, він кинув одяг і попрямував до дружини.

— Р-рифтан!

— Ох, ти зводиш мене з розуму.

Він усміхнувся, легко підхопив її тіло й посадив собі на коліна. Макс збентежено задригала ногами. Він сміявся так невинно, зовсім не схоже на владного чоловіка, яким  був щойно. Вона не могла в це повірити.

Під дубомWhere stories live. Discover now