Розділ 10. Діва у біді (2)

4 1 1
                                    

—Я знаю! Поставте щит навколо карети, зараз же!

Віддавши комусь наказ, він озирнувся на неї і суворо вигукнув:

—Нізащо не виходьте з карети!

Тоді він грубо захряснув дверцята карети, навіть не дочекавшись її відповіді. У ту ж мить оглушливий рев сколихнув землю...

Максиміліана затулила вуха, захищаючись від жахливого звуку. Кожного разу, коли земля тряслася, карета хиталася під її ногами.

Охоплена панікою і страхом вона припала до підлоги й не наважувалася визирнути у вікно. Нещодавно вона випадково почула, що біля маєтку герцога Крокса стали з'являтись монстри, але ж минуло менше години, як вона покинула замок свого батька. Вона міцно заплющила очі, все її тіло дрібно тремтіло.

«Нехай це скінчиться!»

Вона придушила схлипування. Після того, як хтось голосно скрикнув карету різко струсонуло. Потім почулося ревіння чудовиськ і вигуки лицарів, які для її вух здалися однаково нелюдськими й варварськими. Приголомшена раптовою зміною подій, вона зарилась обличчям у свою пишну спідницю.

Навколо неї резонували безперервні глухі звуки, які, здавалося виникали від ударів по чомусь. «Що б це могло бути?» Нерішуче, вона повільно підняла голову, боячись вдаритися об стелю карети, і перед нею відкрилося видовище, яке, безсумнівно, буде переслідувати її у кошмарах усе життя — величезні, налиті кров'ю, зелені очі дивилися на неї з вікна.

Рефлекторно вона скрикнула й відскочила до іншого боку. Але було вже пізно...

Її маленьке тіло перекинулося в повітрі, світ перевернувся з ніг на голову, коли карета втратила рівновагу. Вона пронизливо закричала і спробувала дотягнутися до протилежної стіни, де були двері... але просто не змогла.

Потім карету кинуло в протилежний бік, і Макс викинуло через широко відчинені двері. І незабаром вона опинилась на землі; камінці боляче врізались в її ніжну шкіру. Усвідомлюючи небезпеку Максиміліана жахливо зблідла, повністю приголомшена тим, що залишилася поза межами безпечного притулку. Долаючи слабкість, вона знову рушила до карети, але її ноги, здавалося, не працювали — її тіло, приголомшене поворотом подій, заціпеніло. 

Дівчина озирнулася в пошуках допомоги. Але всі були зайняті боротьбою з сірими велетнями. Згодом Макс поповзла на колінах і спробувала самостійно піднятися по східцях карети. Коли вона це зробила, один огр помітив її і почав наближатись до неї.

Важкий тупіт ніг ставав все голоснішим і чіткішим... В паніці Макс закричала так голосно, що у неї заболіло горло. Цей крик підлив масла у вогонь, оскільки гігант почав просуватися швидше. Перш ніж чудовисько встигло до неї дістатися, спалах світла змигнув у її очах, і тіло велетня впало на землю з гучним, приголомшливим ударом.

—Пані! Заходьте всередину негайно! Тут є щит, тут безпечно! 

Вона різко озирнулася через плече й побачила чоловіка худорлявої статури, який привернув її увагу.

—Це огри з гір. Не хвилюйтеся, з лордом Каліпсом нічого поганого не станеться. Залишайтеся всередині!

—О, я, я... Я не х-хотіла виходити...— простогнала Макс у паніці. Наказ Рифтана не виходити з карети відлунював у її голові. Вона зовсім не хотіла заважати чоловікам.

—Пані! Ідіть всередину! Будь ласка! 

Чоловік перервав її полохливе белькотіння. Вона хотіла розповісти йому, що сталося, але зараз не час виправдовуватися. Натомість вона змусила себе похитуючись піднятися в карету. Аж ось почула ще один глухий удар.

Несвідомо повернувши голову до джерела звуку, Макс побачила, як з порізу на верхній частині тіла велетня фонтаном б'є кров. Її живіт, напружений останні кілька днів, боляче скрутило.

Вона намагалася стримати жовч, що піднімалася до її горла, але марно, врешті-решт вона виблювала навіть вчорашню вечерю. Жахливо - огидне видовище, яке вона щойно побачила, змусило її рвати на тому самому місці, де вона стояла.

— Пані Каліпс!

Чоловік здивовано скрикнув. Вона відчайдушно дряпала в шию; її очі наливались слізьми від болю.

— Все добре?

Задихаючись, вона трималась за живіт, але нудоту було важко зупинити.

—Що відбувається? — до її вух долинув знайомий голос.

Макс підняла голову на стурбований голос Рифтана. Він стояв біля тіла велетня, суворо дивлячись на неї.

Інстинктивно Макс відповзла назад, закривавлений вигляд чоловіка ще більше налякав її. Коли він підійшов ближче, темно-червоні плями крові забруднили землю, до якої торкалися його ноги. Гострий меч, який сяяв синім, тепер став багряно-червоним, а сріблясто-білий обладунок став ніби темне чорнило, від густої чорної крові велетня.

Дівчині він здавався страшним як чорт з пекла. Макс відступила, втратила рівновагу й наткнулася на протилежну стінку карети. На її очах його постать затремтіла і дивно спотворилася, як у кошмарі. У неї запаморочилося в голові.

Повільно все поглинула темрява, і звуки, що оточували її, стихли. Вона не встигла зрозуміти, як втратила свідомість.

Під дубомWhere stories live. Discover now