Під дубом

Розділ 35. Не засинай, Максиміліано

Рифтан намилив праву руку і обережно потер її лоно круговими рухами. Це не було неприємне відчуття, але зі скромності Макс відсунулась. Однак це не зупинило його руку.

Макс заплющила очі, коли вона відчула, як він стиснув її праву сідницю. Він продовжував намилювати її тіло милом і масажувати її м'язи, обережно миючи довге волосся, що спадало їй на плечі, сплутане, як лоза. Повільно її застигле й зболіле тіло почало розслаблятися.

— Вимий і моє волосся,— сказав він, змиваючи піну з її голови. Втомлені очі Макса були напівзаплющені, і коли вона не відповіла, Рифтан узяв шматок пахучого мила й почав терти ним волосся. Він опустив голову, щоб їй було легше дотягнутися й помити  його голову. Коли Макс посунулась ближче, вона відчула, як його гаряче дихання залоскотало її обличчя.

Дещо збентежена Макс боязкими рухами почала мити його волосся. На її подив, Рифтан нахилився уперед, повільно злизуючи язиком краплі води на її ключиці. Макс раптом згадала своє дитинство, коли вона прокрадалася в сад і гралася з великим мисливським собакою свого батька.

Миття Рифтана тепер здавалося знайомим досвідом купання собаки її батька, який лизав їй обличчя.

—Мені мило в очі потрапило,— поскаржився Рифтан і втер руками мило з обличчя. Макс мало не розсміявся зі свого вчинку. Це здалось їй майже... майже чарівним.

Вона продовжувала зачерпувати воду черпаком і змивати піну з його волосся, а він брав чайник на полиці й наливав ще гарячої води у ванну. З кожною хвилиною перебування у теплій ванні перевтомлені м'язи Макса ставали все більш млявими. Вона відчула, як починає дрімати, і незабаром її плечі глибше занурилися у воду. У своїй млявості Макс усе ще відчувала і очікування, і нервозність від рук, які блукали по її тілу.

Вона не могла заперечити, що це було добре.

— Максі.

У вухах вона чула ледачий стогін, схожий на вдоволене котяче муркотіння. Рифтан притулив її голову до своїх грудей, побачивши її обвислу статуру. Відчувши лоскотливе, але пекуче відчуття, що пробігає по її тілу, вона також притулилася до нього, а його серце, що б'ється, звучало в її вухах, як заспокійлива колискова. Коли вона слухала звук, її повіки ставали важчими.

— Максі... Ти спиш? — спитав Рифтан, побачивши нерухому дівчину на своїх руках.

— Гей, гей...

— Справді? Ти щойно заснула?

Макс ледве відчула, як її виносять із ванни. Коли холодне повітря вдарило по її мокрому тілу, вона несвідомо затремтіла. Макс відчула, як хтось висушив її мокре волосся й тіло, а потім накрив теплою, трохи пахучою ковдрою. Усюди вона відчувала заспокійливе тепло вогню, який продовжував горіти.

Останнє, що вона пам'ятала, як Рифтан пестив її тіло.

Макс раптом заворушилася, відчувши холод. Вона прокинулася від холодного повітря, що торкалося голови та вологого волосся. Протерши очі, дівчина насилу піднялася з ліжка її огортало холодне повітря. Макс подивився на її оголене тіло, ледь прикрите кашеміровою ковдрою. Якусь мить вона не могла пригадати, що сталося минулої ночі, точніше рано вранці.

«Звичайно, ми вчора приїхали до Анатолю...» 

«Приймали ванну з Рифтаном,» — Макс пригадала, як заснула від втоми. Після цього  вона здивовано озирнулася навколо, оглядаючи її новий дім. Проте кімната була порожня, вона лежала сама на  широкому ліжку.

Але потім вона побачила одяг Рифтана, кинутий на стілець біля каміна, в якому залишився лише попіл. Макс підвелася й швидко помітила змінний одяг — щось схоже на халат, складений на полиці біля вікна. Вона загорнула простирадло навколо свого тіла, встала з ліжка і стала навшпиньки, намагаючись дотягнутися до високої полиці, коли раптом у двері постукали.

— Так? Увійдіть! — відповіла Макс упевненим голосом, який прозвучав дивно навіть для неї самої. З іншого боку дверей відповів тихий голос.

— Вибачте, що турбую вас, пані. Треба підкинути дров...

— О, з-звичайно. Я-я не сплю. Т-ти можеш зайти.

Після її підтвердження висока і худорлява покоївка відчинила двері й увійшла. Хоча вона не була молодою дівчиною, від неї виходила аура молодості та впевненості. Макс припустила, що їй близько тридцяти років.

— Я Рудіс Ейн, до ваших послуг, мадам.

— Максиміліан К-каліпс. М-мені приємно п-познайомитися з вами. 

Навіть коли Макс заїкалася, покоївка ввічливо відповіла і спокійно промовила:

 — Я чула, що ви дуже пізно прийшли і вчора не встигли повечеряти. Хочете, я приготую поїсти?

Макс навіть не могла припустити, як сильно вона зголодніла. Всі події вчорашнього дня швидко промайнули перед її очима.

Згадавши її нинішній неналежний стан одягу, Макс поспішно сказала: 

— Мені перед цим потрібно одягнутися.

—Будь ласка, зачекайте хвилинку, мадам. Я допоможу вам переодягнутися, — швидко запропонувала покоївка.