Під дубом

Розділ 42. Вітальний бенкет (2)

Крім лицарів, які супроводжували їх у подорожі,  на бенкеті також були присутні нові  обличчя. Посередині довгого столу молоді лицарі розмовляли й випивали, а двоє старших лицарів років за сорок балакали з Рифтаном. Вони  навіть викликали  його на змагання, "хто кого переп'є".

Макс продовжувала потягувати вино, відсутність співрозмовника змусила її мимоволі підслуховувати розповіді оточуючих. Здебільшого йшлося про успіхи в навчанні юнаків, що прагнули стати  лицарями. Говорили про врожаї, кількість видобутих корисних копалин, найновішу та найефективнішу зброю... І, звісно, ​​ точились жахливі розповіді про їхні останні подвиги.

Про речі, з якими вона ніколи не стикалася, говорили жартома, і вона навіть не розуміла багатьох слів та термінів, які використовувались у розмові. Раптом наймолодший лицар у групі встав і вигукнув:

— Пане  Каліпсе, чи правда, що в останній битві в горах Лексос ви своїм мечем зупинили Подих Дракона?

Усі лицарі, що балакали й випивали, тепер зосередили свою увагу на хлопцеві. Це був учень лицаря з блискучим білим волоссям, який нещодавно став одним із багатьох інших енергійних  юнаків, що прагнули вступити до лав лицарів Ремдрагона.

— Я чув, що Дихання Дракона — наймогутніша магія в усьому світі! Як ви зупинили величезне полум'я, яке може спалити цілу гору?

Питання схвильованого хлопчиська помітно дратували Рифтана.

— Мій меч має унікальні якості.

—  Меч командира має унікальний атрибут, який поглинає зовнішню магію і перетворює її на власну. Чим сильніша сила супротивника, тим сильніша сила капітана, — пояснив Хебарон, якого Макс впізнала, як одного з лицарів, які супроводжували їх у подорожі.

— Ну, навіть якщо проігнорувати той факт, що він народився неймовірно сильним, наш командир — найкращий фехтувальник! Йому недаремно дали найвищу посаду серед божественних лицарів Осірії!

— Він не «командир», а "лорд", — проказав білявий лицар Услін Рікайдо, який тихенько випивав.

— Незалежно від того, "командир" чи "лорд"... це не має значення. Скільки часу ми пробули простими  найманцями? — Гебарон голосно розсміявся.

Біловолосий учень лицаря продовжив свої запитання: 

—Чи правда, що сер Каліпс змагався з Леоном Куахелем з Божественних лицарів? Хіба цим не можна похвалитися підмайстрам лицарів? Я б пишався тим фактом, що знав, що двоє найвидатніших лицарів боролися,— зворушено звернувся білявий лицар до Рікайдо.

—Вони тримали свій двобій в секреті. Між лицарями відбувається багато боїв. Але ми були там, щоб убити дракона, а не націлити мечі один на одного.

— Та ну! Це таке марнотратство, що ніхто не знає про двобій між двома найвідомішими лицарями на континенті! Напевно, це було видовище!

— Достатньо й того, щоб дракон був переможений, — нарешті сухим тоном сказав Рифтан, який усе ще прислухався до розмови.

— А тодішнє протистояння було навіть не двобоєм. Оскільки ми були на підкоренні дракона, жоден із нас не міг показати свої навички... Для того, щоб дракона було переможено. Єдиною причиною успіху було моє вміння поглинати ману, а не моє володіння мечем.

— Чому ви поводитесь  так скромно?— з деяким роздратуванням промовив молодий лицар, який сидів біля каміна.

—Перемога є перемога. Умови були не вигідні, і це був поєдинок із самого початку за обмеженим сценарієм. Це було чесна перемога, як не поглянь.

— Лорд Раксіон! Ми хочемо більше почути про двобій!—усі учні дивилися на нього блискучими очима, сповненими хвилювання.

Гейбл знизав плечима:

 — Невже ця боротьба вас хвилює більше, ніж битва з драконом?

— Звичайно, варто також послухати історію експедиції! Історія про вбивцю драконів!

Захоплений настрій хлопців змусив лицаря задоволено посміхнутися. Макс також охопило піднесення. Вона випадково чула, як менестрелі співали великі історії про лицарів, але ніколи не чула про їхні пригоди з перших вуст.

Молодий лицар змочив губи золотистим елем із кубка й почав докладно пояснювати, що сталося. Гейбл був чудовим оповідачем. З того дня, як Рифтан підкорив групу огрів і тролів, до історії про його входження в гори Лексос, боротьби з трьома василісками, очі Максиміліани сяяли так само яскраво, як і в хлопців.

Але коли Макс  побачила монстрів наживо, вона була налякана.

Тож чому все це було так цікаво зараз? Можливо, це було красномовство Гейбла, його вміння оповідати історії. Поки вона тихо милувалася його яскравими описами й насолоджувалася словами, які, здавалося, оживали, то раптово відчула трепетний доторк до своєї потилиці.

Здивована, вона повернула голову до чоловіка, який мовчки сидів  біля неї.