Під дубом

Розділ 28. Нехарактерна поведінка

Максиміліану, яка всю ніч переверталася з боку на бік й заснула лише на світанку, раптово розбудив гучний звук. На світанні лицарі з гучним шумом надягали свої обладунки. Вона вмила обличчя й пригладила руками своє скуйовджене волосся, як зазвичай робила, коли нічого не було під рукою. 

Коли було видано наказ про від'їзд, лицарі почали швидко ковтати свій хліб, запиваючи його водою . Вона також доїла просту їжу, сидячи на своєму місці, слухаючи команди та спостерігаючи за метушнею.

Через деякий час карета почала енергійно погойдуватись і все тіло Макс стало знову неприємно трястись всередині. Лицарі, які готувалися відбивати атаки монстрів, бурчали, що навіть не бачили звичайного лісового гобліна. Але вона не хотіла бачити гоблінів.

Вони подорожували півдня без зупинок, а потім зупинилися, щоб швидко пообідати біля маленького джерела, перш ніж знову вирушити в дорогу. Рифтан цілий день міцно тримав її за руку, щоб вона не втратила рівноваги та не гепнулась в кареті.

Макс навіть не наважувалась попросити: «Чи не можемо ми зробити коротку перерву?» Тож коли настала ніч, вона відчула неймовірне полегшення. Вона жадібно поглинула їжу, яку простягнув їй Рифтан, і заснула, щойно поклала голову на імпровізовану подушку.

Оскільки Макс добре виспалась, наступного дня мандрувати було набагато краще. Вони рухалися від ранньої зорі, поки сонце не зайшло за Юдицький ліс. Вона зітхнула з полегшенням, коли помітила, що розгойдування карети значно зменшилося.

На відміну від нерівної місцевості та дуже порізаного Юдицького лісу, рівнинні  дороги, що вели до  Анатолю були добре вимощені. Вона відчинила вікно й подивилася на зелену траву й білі польові квіти, що вкривали пологі пагорби. Можливо тому, що останні кілька днів вона бачила лише густі похмурі дерева, вид на золоті рівнини захоплював дух.

— Коли ми пройдемо цю гору, ми опинимося в Анатолі,— сказав Рифтан, а потім підійшов до карети, щоб поговорити з лицарями, які їхали попереду. 

Макс висунула голову з віконця й подивилася вперед. У кінці рівнин вишикувалися, як огорожа, гірські вершини.

— Почекай ще трохи. Будемо післязавтра. Ні! Вже завтра ввечері!

Макс ледь не застогнав від полегшення. Якщо вона витримає ще один день, то нарешті зможе спати в зручному ліжку. Вона уявила, як наповнює свій шлунок м'яким хлібом, густим овочевим супом, пирогом з джемом і лікером після того, як відмокне у гарячій ванні, а потім ляже у чисте, затишне ліжко. Їй потрібно було ще трохи протриматися.

Карета зупинилася лише тоді, коли сонце почало сідати. Вийшовши з карети, вона спробувала розшукати Рифтана. Дівчина відчувала себе загубленою дитиною серед лицарів, які вдавали, що не помічають її.

Макс пробралась крізь натовп чоловіків, що діловито готувалися розбити табір, і побачила Рифтана з кіньми біля річки. Коли вона підійшла до нього, він подивився на неї здивованим поглядом.

—Що таке? Щось трапилось?

Макс не могла сказати, що вона прибігла сюди лише тому, що давно не бачила його, тому вона нахилилася й вдала, ніби миє руки. Рифтан пішов за нею, вмивши  холодною водою руки й потилицю. Його довга широка потилиця блиснула, як мідь, що червоніє в сяйві сонця. Дівчина крадькома подивилася на те, як він мокрими руками пригладив своє розпатлане волосся. Краса цього чоловіка, змушувала тремтіти її серце.

—Гей, ти забруднила поділ плаття.

Він раптом втупився вниз. Макс здивовано поглянула на нього. Цілими днями вона не мала змого переодягнутися, тож її плаття було вкрите пилом, а тепер ще й була мокра. Збентежена, вона почала гарячково відтирати бруд із сукні. Рифтан став перед нею на коліна.

—Дозволь мені це зробити.

—Н-ні! Все гаразд!

Здивована, вона спробувала відступити, її очі були широко розплющені. Рифтан просто схопив її поділ, змочивши забруднену частину в річці, щоб прополоскати її. Промивши її якомога обережніше, він викрутив воду. 

Макс схилилася над ним, не знаючи, що робити. Лицарі цінували честь більше за саме життя. Рифтан був лицарем, який не схиляв голови перед жодним королем без великої потреби. Але ось він стояв перед нею на колінах!

Невже він не заперечував стояти перед нею на колінах, бо походив з нижчого прошарку суспільства? Макс думала, чи не будуть інші лицарі дражнити його за те, що він схилився перед такою скромною жінкою, як вона.

—Тобі, мабуть, холодно. Піди до вогню і зігрійся, — сказав Рифтан, миючи брудні руки.

Макс ошелешено піднялась на пагорб, обережно притримуючи поділ, який він чистив, щоб знову не забруднити. Холодний нічний вітерець летів полями на захід, змушуючи її міцно затягнути капюшон, щоб волосся не скуйовдилося. Здалеку вона спостерігала, як він напуває коней і пере  свій одяг. 

Не встигла вона це усвідомити, як сонце зайшло за гору, і їх оточив океан темряви.