Під дубом

Розділ 30. Непокора королю (2)

—Для підтримки настрою варто поїсти.

Лицар, що був відповідальний за провіант, почав рівномірно різати шматки сиру і роздавати просту страву з сиру, холодного м'яса і хліба. Вони їли черствий чорний хліб, запиваючи вином, яке роздав Рифтан. Незабаром вони всі заснули.

Можливо, це було від повної втоми, але Макс була надто неспокійною, щоб спати. Завтра вони переїдуть у новий дім. Яким буде Анатоль? Вона думала про свою долю, і думки її блукали в несподіваних напрямках. Вона була так налякана кілька днів тому, але тепер відчула проблиск надії десь у куточку свого серця.

Можливо, вона зможе почати нове життя в цьому новому місці. Але дівчина змусила себе придушити будь-які очікування. Вона боялася знову розчаруватися.

Максиміліана не тільки оминула розлучення, але й уникла побоїв батька. Її чоловік, який спочатку здавався жахливою людиною, тепер уже не такий холодний. Ні, він добра людина, і вона бачила маленькі, але дивовижні зміни, які відбувалися щодня. Дівчина знала, що доля мінлива.

Макс натягнула ковдру до шиї і пообіцяла собі бути готовою до всього, що б не сталося.

Наступного дня до полудня вони дісталися до підніжжя гір. Коли вони в'їхали в долину, Макс помітила маленьку сторожову вежу, сховану за деревами. Чотирьох охоронців поспішно вислали зустріти їх. Під проводом охоронців вони зайшли й пообідали.

З'ївши свою першу за кілька тижнів гарячу їжу, що складалась з з ароматного рагу та печеної картоплі, вони сіли на коней, щоб продовжити подорож. Макс вийшла  із карети й поїхала разом з Рифтаном на його коні, оскільки вони мали їхати якомога швидше аж до заходу сонця. Вона ніколи раніше не їздила на коні, тому що завжди занадто нервувала. Коли вона, сильно згорбившись, судомно вхопилась за сідло Рифтан міцно обійняв її однією рукою і притулив до своїх грудей.

— Ми їдемо коротким шляхом, тож це буде важка поїздка. Притулись до мене, щоб тобі було трохи зручніше.

 Інші лицарі оточили Рифтана тісним гуртом, коли вони їхали незнайомою, небезпечною дорогою.

— Командире! Попереду п'ять перевертнів! — вигукнув лицар, що скакав попереду і всі решта  дружно  витягли мечі.

Зі страху Макс вчепилася за гриву коня. Рифтан  захотів приєднатись до бою, але знав, що  Макс може опинитись в небезпеці, тому вирішив залишитися на місці.

— Не дайте їм пройти сюди!

— Не хвилюйтеся, ми будемо стояти на смерть!

Лицар на ім'я Хебарон шалено побіг вперед із пронизливим криком. Водночас пролунали крики лютих звірів, Макс здригнулася й затамувала подих, притулившись обличчям до грудей Рифтана.

— Все скоро закінчиться, просто заплющ очі.

Вона закрила очі й затулила вуха, як дитина, підкоряючись наказу. Проте вона не могла заглушити ні звуку сильного удару меча, ні крику розлюченого звіра, який пронизав її барабанні перетинки.

— Командире! Над вами!

Почувши чужий крик, вона несвідомо підняла голову і пронизливо скрикнула. Чорне чудовисько  бігло до них, як блискавка по гілках. Але перш ніж істота змогла до них дістатися, її розітнули навпіл у повітрі. Дівчина подивилася на чорного монстра, який лежав на землі, не в змозі зрозуміти, що сталося.

Рифтан виплюнув кров із рота, і вона бризнула на край його мантії.

— Гейбл, ти не вмієш рахувати? Перевертнів було не п'ять, а шість.

—Чорні перевертні мають здібності до скритності й можуть легко сховатися, — відповів лицар.

Рифтан клацнув язиком, пришпоривши коня, щоб він рушив вперед. Тоді Макс і побачила чудовиськ з людськими тілами та вовчими головами, чиї останки переплутались навколо коріння дерев, як змії. Лицарі витерли кров зі своїх мечів і знову сіли на коней.

Макс була вражена тим, наскільки вони витривалі. Кілька років тому вона прочитала в книзі про перевертнів. Вони були чітко описані як такі, що мають кістки, тверді, як залізо, і шкіру, міцну та тверду, як сталева броня, яку не можна пошкодити мечем. Як Рифтан так легко вбив такого звіра?

— Тут напевно буде більше цих звірів, тож поспішаймо, — Рут озирнувся на інших лицарів, і всі кивнули в унісон.

Коні бігли якомога швидше, і Макс зціпила зуби, щоб не прикусити язика. Вона дивилася на гірський краєвид, вкритий скелями та деревами, коли вони огинали вершини по нерівній  дорозі.