Розділ 33. Поглянь на мене (1)

3 0 0
                                    


— Р-рифтане! —Здивовано вигукнула Макс, коли чоловік підняв її в повітря.
—  Не рухайся. Я знаю, що ти виснажена.

—  П-постав мене! Я м-можу ходити!

Рифтан вперто ніс її сходами, вдаючи, що не чує жодного слова з її вуст. Нагорі їх очікувала велика зала, вкрита червонувато-коричневими килимами. Доріжка вела до великих дубових дверей. Рифтан пройшов коридором і раптом зупинився перед дерев'яними дверима. Він обережно поставив її, підтримуючи однією рукою, а другою натиснув на масивну ручку.

—  Сподіваюся, ця кімната тобі більше до смаку... — тихо сказав він.

Макс з цікавістю оглянула кімнату, пройшовши повз просторе ліжко в центрі. Це було охайне і затишне місце . Посеред кімнати стояла дерев'яна колона, що підтримувала стелю, на ній були виписані старовинні руни. Великі арочні  вікна обрамляли кімнату з одного боку, а з протилежного боку яскраво палав теплим вогнем камін.

Піднявши руками покривало, що звисало з бортика ліжка, вона виявила, що розкішний каркас ліжка зроблено з вишневого дерева. Зверху акуратно покладено товсті шари вовняних ковдр. Слуги, мабуть, звернули особливу увагу на цю кімнату.

— Ти вважаєш це вбогим?— із стурбованим виразом обличчя запитав Рифтан. Максиміліана дивилась на нього, спантеличена й засоромлена.

Він схопив її руку і засмучено мовив: 

— Прокляття! А слуги так старалися...

— Що? О н-ні! Я-яка гарна кімната. Ц-цей замок ч-чудовий...і чудово підготовлене л-ліжко.

—  Ти не повинна мені брехати. Ти забула, що я нещодавно був у палаці Кроксів? Порівняно з фортецею твого батька, це більше схоже на злидарську комору.

Макс відчула сильний жаль:

 —  Ні! Це н-неправда...

Макс намагалася підібрати потрібні слова, щоб його заспокоїти, але вираз обличчя Рифтана залишався розчарованим. Можливо, він думав, що вона говорить лише пусті слова, щоб задобрити його в цій ситуації. Дівчина знову звинуватила себе: «Жодного разу я не можу сказати правильні слова». Поки вона вагалася, не знаходячи потрібних слів, Рифтан похитав головою, виглядаючи все ще зніяковіло.

— Ну... все-таки це робота мадам — прикрашати це місце. Коли пана немає, керувати замком стає роботою господині дому.

Під дубомWhere stories live. Discover now