Під дубом

Розділ 26. Нестерпні ночі

Обличчя Рифтана помітно розслабилось.

 —Тоді гаразд. Я стану зайвим вантажем, якщо я сидітиму всередині, тому віднині я буду їхати верхи. Поклич мене, якщо відчуватимеш незручності.

 Потім Рифтан різко зачинив  двері карети.

Через деякий час, протягом якого Макс намагалася зручно вмоститися, знайомий поштовх карети сповістив про те, що колеса почали  рух по ґрунтовій дорозі.

Макс оглядала кожен пейзаж у вікні, виявляючи, що велике пшеничне поле віддалялося, замінюючись нагромадженням густих, грізних дерев. Сонячне світло пробивалося крізь листя, пронизуючи золотими промінчиками, що були схожі на м'які нитки переплетені між собою.

А лицарі тим часом велично їхали на своїх баских конях, оточивши навкруги карету.

Макс уважно примружилась, очікуючи, що з лісу раптово з'явиться ще одне чудовисько. Всупереч її занепокоєнню, цього разу подорож пройшла гладенько й спокійно. Невдовзі її постійне побоювання, не брекицьнутись з сидіння в кареті, яка постійно тряслася, виснажило її фізичні сили. Полегшення все не наставало, бо через деякий час дорога все одно не покращилась.

Повільно минали хвилини, і невідомо, скільки часу минуло, коли, нарешті, карета, що довго їхала, зупинилася. Перед нею з'явився Рифтан, відкрив двері і вимовив слова, які вона дуже хотіла почути:

— Ми зупинимось тут на відпочинок.

Макс надто нетерпляче вискочила із карети. Внаслідок її раптових дій кров прилила до  ніг, які затекли від довгого сидіння. Коли в  ногах з'явилося неприємне поколювання, вона проковтнула стогін і нахилилася, щоб трохи розтерти ноги.

Тоді Рифтан зняв свій товстий  плащ, поклав його на камінь і  посадив її на нього, ніби це була подушка. Не чекаючи реакції Максиміліани, яка, як він знав, буде відмовлятися, він став на одне коліно й почав масажувати її затерплі м'язи.

Зі зніяковілим обличчям Макс поспішно озирнулась. Дехто з лицарів, які напували своїх коней, стоячи осторонь, дивилися на що завгодно, окрім них... але вона безпомилково бачила  подив на їхніх обличчях. Макс відштовхнула передпліччя Рифтана, її щоки почервоніли:

 — Р-рифтане, о Боже! Ти не п-повинен. Я-я, зі мною в-все добре...

— Це у тебе звичка така? — запитав він раптово...