Дівчисько з бункера Z

Розділ 4. 15-ти річчя!

Шість років потому...

Сьогодні у мене День Народження. 15 років як ніяк. З самого ранку до мене прийшло повідомлення від Івана:
"З Днем Народження! Пробач трохи запізнюсь." Ага, топто попередні п'ять років ти летів через увесь бункер щоб привітати з Днем Народження першим, а на 6 "пробач трохи запізнюсь"? Неочікувала я від тебе такого Іване, неочікувала...

Швидко вдягнувшись, та розчисавшись я вирішила піти на коридор. Не встигла я і ногу через поріг покласти як на мене налетів Сашко.
-З Днем Народження Шира! - сіро-голубі очі юнака світились радістю.
Сашко не так давно до нас приєднався, десь півтора року назад. Регіон Ондра ще тоді був під владою імперців. Наш загін зміг "очистити від мусора" той регіон. Останнім ділом лишилось знищити їхню базу. Як на диво вона була на поверхності, а не в льоду як бункери. Бій був довгим та виснажливим. І ось ми з Іваном стоїмо біля ядра.

-Шира, пильнуй щоб роботи не появились. А якщо не довели Боже вони появляться - ТІКАЙ!
-Але я вже не маленька щоб тікати як боягуз! - Огризнулась я.
-Шира, ти хочеш загинути? - Суворий голос переповнив цю частину корпусу.
-Ха. Я не боягуз, і своїх не кидаю. Затям це!
-Ну гаразд, тільки потім не жалійся що я тебе не попереджав! - Сказав той і мов куля побіг а точніше полетів до ядра.

-Тільки потім не жалійся бла бла бда...
Ні, ти мною тут не покеруєш. - І мене тут понесло. - Так як ти смієш таке мені говорити, коли ти сам мені казав -"Севастопольськая Звезда" своїх побратимів не кидає! Це ж твій клич! Ти що ранку мені його ледь не кричиш під ву...

Раптом я почула тріск. Зрозумівши що має зара бути попігла чим дух, аби тільки стеля не впала на голову. Ризко зупинившись та обирнувшись я подивилась на обвал який закінчився. Десь там в ньому я почула дитячим голосом слово "Допоможіть!". Я трохи почикала щоб упевнитись що то мене не почулось.
-Допоможіть!
Я рванула з містя на крик під обвалом. Він все гучнішав. Я все дуще почала розгрібати уламки.

Побачивши під ними якогось хлопчака, в мене добавилось сили і одразу ж відкинула чи не малий уламок.
Він явно помітив світло а згодом у мене. Я підбігла до нього.
-Стій не панікуюй. Зара я тебе звідци виведу. - Як найвнятніше промовила.
-Ні! Я без мами не піду! - Зі сльозями крикнув на мене.
За ним я побачила ще одне тіло. Підбігжи я почала перевіряти пульс.
-Відсутній - З вздохом промовила я.
-В-в-в я-к-кому ц-це сен-н-нсі від-відсутній? - сказав блондин.
-Малий, мені шкода це казати але твоя мама... Вона... Вона загинула. - Співчутливо сказала я.
Хлопчкик спершу впавна коліна, а потім на куски стелі. Я підхопила його і побігла в сторону де недавно я вела суперечку з Іваном. З кутка я побачила як Іван дивиться по сторонах. Побачивши мене він підбіг і сказав.
-Ти жива! Ой... А це хто? - Його погляд спустився з мене до юнака який був без свідомості на моїх руках.
-Під обвалом найшла. Там ще була його мати, але...
-Зрозумів, не треба договорювати. - Співчутливо кинув він.

І ось так в нас проявився Сашко. Ще той шкет. Знає як на пакостити, та щей на мене все сперти.
Йдучи по коридору я десь почула зо 30 привітань. Та головний сюрприз був попереду.
Війшовши в головну кімнату решта тих, хто мене не привітав були там.
-Happy Birthday to you! Happy Birthday to you! Happy Birthday to Shira! Happy Birthday to you! - Хором проспівали всі. Ось тільки Івана ніде не було.

З'ївши торт всі поросходились хто куди. Я пішла до Васі спитати де Іван.
-Гей Васю, а ти не знаєш де Іван?
-А Шира, ні не знаю. Казав що пішов тобі по подарунок. - Невідводячи погляд з автомата сказав той.

Пів дня пройшло яв Івана ніде нема.
-Вот де його чорти носять?! - Під ніс пробурмотіла я.
-Гей Шира, там Іван прийшов. - Гукнув мене Сашко.
-Лечу! - Відповіла я.

Летіла як пуля через увесь бункер до головного входу. Я побачила Івана з посмішкою.
-З Днем Народження! Пробач що трохи запізнився. Шукав для тебе подарунок.
-Хм... Аж цікаво що на цей раз буде. Рамка з фото, пуля чи може автомат? - Почала гадати я.
-Хе-хе. Нєа, не вгадала. Це дещо таке, що тобі точно сподобається.
-Мяу...
-Ой... А що це? - Спитав Сашко.
-А це подарунок для Шири. Ну і ще тобі взяв, щоб не обідився.
-Правда?! Ну тоді скажи що це? - Промовила я.
-На!
Ой. Яке воно гарне. - Дивуючись сказала.
Це була маленька пушиста, рижа істота. Я дивилась на нього з такою цікаві що не могла відвести погляд. В той момент Іван також дав другу таку ж саму тільки сіру істоту Сашкові.
-А що це? - З цікавістю дивлячись на істоту сказав Сашко.
-Це - кіт, точніше кошеня. Ці живі істоти, як ви побачили дуже милі. В них чотири лапи і хвіст. Ох як я помучився щоб найти їх...
-А сгадала! Вони так звані домашні улюбленці.
-Правильно. Тож Шира, у тебе хлопчик. А в тебе - З вогниками на очах подивився він на Сашка - дівчинка. Тільки любіть їх! Ще 9 - 11 років вони будуть жити. - З ноткою гордості промовив Іван.

-А можна дати їм ім'я? - Спитав Сашко.
-Ну звичайно ж, їм потрібні імена. - Голос бабці Явдокії змусив нас підкочити. - Широ, в тебе сьогодні особливий день, тож ти перша придумай йому ім'я. - Договорила бабця вказуючи своїм пальцем на моє котиння.
-Ем... Ну хай буде Маркіз! - З гордістю висловилася я.
-А моя тоді Сніжинка, через білі передні лапки. - З ноткою упевненості вигокнув блондин.
-Вот і добре. А тепер по кімнатам бігом марш! - Приказав Вася.
-Буде зроблено! - Промовили ми хором і пішли кожний сам до себе.