Дівчисько з бункера Z

Розділ 10. Поцілунок.

-Марк, коли ти закінчиш піди до нашої кімнати і забери той бісовий дріт.
-Як закінчу тоді і заберу.
На годиннику 04:31. Тоні ще не скоро прокинеться.
-Ай, хххх, можна чучуть акуратніше?
-Пробач, але ні!
Він все обробляє і обробляє. Нарешті він почав щось інше робити. Трохи приглянувшись я побачила що він почав зашивати. Ну і добре, хай зашиває. Мені то нічого не буде. Коли він зашив рану то почав її забінтовувати.
-Ну нарешті, а то я думала що це пекло ніколи не кінчиться.
-В нас є ще одна кімната, неподалік звідси...
-Ні, ти казав що за береш дріт!
-Але...
-Забери дріт!
Слухняно він пішов до тієї кімнати. А я тим часом роздумувала як то дійти до мого бункера. А якщо шви розійдуться, а якщо імперці нападуть? А якщо щось інше нам буде загрожувати? Я почалась трястись не розуміючи чого. Десь з коридуро появився силует Марка. Я дивилась як він йде і розуміла що він як Альфа мусить мене залишити тута, до поки я не одужаю.
І знову в голову йшли спогади про той зловісний день 6 років тому. Як я тікала не озираючись. Як Містер Цестон говорив мені про кодове слово. А перед тим як я в класі говорила з Тріксі. Я ще більше почалась трястись. Марк підбіг до мене і сипав запитаннями що зімною. Я його не чула. В голові знову і знову появлялись ті кадри які мене змусили плакати. Марк не розуміючи що зімною просто стояв і дивися за цим.
-Мамо, чому... - Ледь чутно промовила і з очей ще дущою рікою лилися сльози. Марк присів біля мене і почав щось там говорити. Але я не чула. Я плакала знаючи що я більше ніколи не побачу друзів і сім'ю. Я ризко повернулась до нього і обійняла його що є сили. Він нічого не розумів, але через хвилину він також мене обійняв.
-Не плач, все гаразд. - Він намагався мене заспокоїти. Я була вдячна йому за це. Я плакала йому на плече. Але з часом все ж заспокоїлась.
-Я не знаю що сталось з тобою у минулому, але я тобі співчуваю. - Його слова мене заспокоїли ще більше. Я подивилась на нього заплаканими очима. Руки досі дримала на шиї.
-Д... Дя... Кую.
Очі мої злипались. Я хотіла спати але намагалась показати що не хочу. Але Марка так легко не обманути. Він побачив що я хочу спати. Сам став поклав мене як найудобніше.
-Краще поспи, як проснеся думаю ти знаєш де мене зустріти, а якщо ні, то підійдеш до Тоні.
-Гаразд. - Соно промовила я і бистро заснула. Напевно я не довго спала. Як відкрила очі я побачила 09:47. Добре, годі спати, треба щось робити. Не встигла я і встати як за дверима появився Марк.
-Доброго ранку, як спалось?
-Доброго, недуже.
Він сів біля мене. Серце знову мене зраджувало.
-А... Тоні знає?
-Ні він ще спить.
-А кажеш ми маємо охороняти твій бункер.
-Та нічого. Ви вчора прийшли пізно.
-Ага пізно. То... То що я маю робити?
-Лежати, і відихати.
-А ти говорив про якусь там комнату.
-Так говорив, але вона ще не готова. А як буде одразу туди підеш.
-А як той ярмарок кінчиться то я піду додому?
-Не жени коней, це ми побачем як твоя нога буде заживати.
З цими словами я опустила голову. Увесь цей час Марк тримав свою року на моїй. Ой як це мило... Стоп. Він поклав мабуть випадково. Але що дальше було я не очікувала. Марк поклав свою руку мені на плече, хоть дивився мені в очі і усміхався. Ааааа, не усміхався прошу, я так свідомість втрачу. Дальше рука проїхалась по моїй шиї зупиняючись на підборотку. Я дальше не розуміла що він хоче цим зробити.
-Знаєш, а я нівіть не думав що цих два дня мене так звінять. - Пробурмотів він мені на вухо. Навіщо він це зробив. Дальше я відчувала його гаряче дихання яке рухалось до мого лиця. Ось він уже знову дивиться на мене. Відстань між нашими лицями пару сантиметрів. Я думала що він зара встане та піде, але вийшло наоборот. За мить я відчула як його губи торкаються моїх. Він мене цілує. Я закрила свої очі і повністю віддалась йому. Його губи були ніжні, ну ні з чим це порівняти. Він зупинив цей перший поцілунок. Я подивилась йому в очі. Вони були переповнені любовю і радістю.