Дівчисько з бункера Z

Розділ 14. Здоров був "Капран"!

Через 1 місяць...

Привіт світ! З цією думкою я ліниво стала із свого теплого ліжечка. За цей бісовий місяць я майже повністю повернула довіру Васі та Івана. Сашко як зазвичай зі мною дружив. Решто косо на мене дивились, але з часом забули.
-Так-с, що у нас сьогодні? - З посмішкою почапала до Васі.
-Добре, я пішов. - З під дверей вийшов Іван.
-Привіт! - Сказала я. Та Іван лиш махнув рукою і кудись пішов.
-Привіт Широ, готова до нового завдання? - Запитав Вася.
-Як кіт до молока! - Відповіла я.
-Гарний ентузіазм це добре. Що ж, сьогодні ти підеш в "Капран", візьмеш посилку і прийдеш назад. Завдання неважке. Тільки пообіцяй що ти знову моста не скинеш, добре?
-Добре. То... Я пішла?
-Йди.

І знову цей сніг. Сонце світило яскраво, але всеодно було холодно. Аби тільки та історія неповторилась. Стоп. Я ж прийду назад додому. Головне діло нікого там не зустріти з "Просвіта". Йдучи я все думала що я буду робити якщо когось там все ж таки зустріну. Головне наочі не попадатись, тоді нічого не буде.

Я вже доходила до "Капрана". Дорога була без пригод.
-Здоров був "Капран". - Вимовила я і ступила у бункер.

-Вопа. Невже таки хтось з "Севастопольской Звезды" появився на горизонті?
-Не смішно, я за посилкою.
-Почикай з 2 години. Вона ще готується.
-Добре.
Я почала ходити туди сюди розглядаючи бункер. Я зупинилась у головній кімнаті. Я все чекала і чекала.
-Ну привіт Широ, давно не бачились! - Голос Марка неочікувано пролунав над моїм вухов. Я швидко обернулась. Він стояв дивлячись на мене з єхидною усмішкою.
-Що ти від мене хочеш?
-Оооо, а чого так грубо?
-Я вже так ледь повернула довіру свого Альфи після цього всього.
-Не треба було так нариватись.
Він все дивися на мене якимусь дивним поглядом.
-Чого ти так мовчиш?
-Пробач, але я скоро йду. І я не хочу з тобою говорити. - Кинула я. Мене вже кликали щоб забрати посилку. Я пішла і взяла. Я вже хотіла йти як знову наткнулась на Марка.
-Ти мене переслідуєш?
-Це ж не правда що ти говорила там біля кордону "Капрана". Я це знаю.
-Знаєш, не знаєш, це уже неважливо!
-Ти доцих пір мене кохаєш.
Я зупинилась. Простояла десь хвилину і знову пішла.
-Стій! - Він підійшов до мене. - А тепер послухай сюди, якщо ти хоч ногою ступиш на мою територію, то я тебе знайду де б ти небула, і добре покараю. Ясно?!
-Ха, мені твої погрози нідочого. Мені ще з останньої нашої зустрічі було зрозуміло.
-Ось і добре.
-Допобачення !
-Угу, і тобі.

Який він же покидьок! Мені ще буде тут понрожувати.
-Ой і ще дещо хотіла сказати, я сама то не з "Севастопольской Звёзды" а із "Z"!
Я обернелась і подивилась йому в очі. Моя хижа посмішка була на все лице. По очах було зрозуміло що він нічого не зрозумів. Ще пойме що втратив!

Наступила ніч! Я вже була біля дому.
-Ну нарешті ти появилась! - І знову Іван мене налякав.
-Та коли ти же перестанеш лякати!
-Пробач, посилка у тебе?
-Угу, через неї я направила на Марка.
-Що?
-Він лиш мені погрожував щоб я ніногою на його територію, ато знайде і покарає.
-Хм... Тепер точно туди ніногою!
-Ой, та змирився ти. Що є то є! Головне посилка в мене.
Ми двоє пішли до бункера. Я питалася що там у нього на місії було. Видно що ми знову друзі. Тепер лиш думати що буде дальше.