Дівчисько з бункера Z

Розділ 19. Поїздка.

-Ааа, де тут їжа?! Я вмираю з голоду!
Чийсь крик пролунав на весь бункер.
Я лиш дьорнулась. Відкривши очі я подивилась на стелю. Новий день у "Z".
Ліниво покрутившись у ліжку як знову почула крик.
-Та щоб мене качка дзьобнула, де їжа?!

-Гр... Знову цей Адріан за своє!
З тієї ночі пройшло 3 дні. До нас приєднались ще 7 людей.
Адріан, Наталі, Елізабет, Анабель, Крітіан, Рома і Ігор. Вони всі були раді що тато їх прийняв. Ну а я не дуже, так як за Анабель і за Ксірті(Крістіан ) треба доглядати. Діти 9 років, ну що тут скажеш. Хоч Ромові і 12 але він відповідальний, ніби 18 стукнуло йому.
Елізабет 15 як і мені, але ми не здружились, так як вона у нас білоручка.

-Не гарлапань, ще всіх розбудеш! - Крикнув тато.
-Гр... Що це за Альфа що за своїми підданими не доглядає?!
-Я не такий яким ти мене уявляв. Я Альфа "Z", або ще як мене називають Альфа Тиран! Такщо я тут не буду вас бавити! А їсти ти і сам можеш собі зробити!
-Гр... Гаразд.- З пафосом сказав той.

Ну нарешті тиша. Я знову поринула у сон. Снилось мені як я тікаю від чогось. Тут все було зелене. Дерева! Ліс! Але я все тікала і тікала. Вітер свистів у вухах.
Ззаді себе я чула постріли і крики.
-Зупинися!
-Ніколи!
Я все бігла по лісу. Пострілів уже не було чути.
-Втекла! - З віддишкою сказкала я.
Я зупинилася і віддихувалась. Навколо лиш співали пташки, і шелестіло листя.
Попереду мене відкрилось поляна із скалою і озером. Я дивилася на цю красу, і не розуміла куди я попала.

Крики знову пролунали десь віддалік. Озирнувшись я знову поринула в глиб лісу. Ноги сильно боліли, а я не зупинялась. Тут занадто жарко. Цей клімат не для мене. Листя лопухів билось мені об ноги. Подекуди воно сягало рівня голови. Мені на це було начхати так як на волосині моє життя. Зашпокнувшись за корінь дерева я полетіла у низ. Я крутилась і ледь не плакала від болю.

Я гепнулась на тверду землю. Все тіло нило і пекло. Я встала і покулягала дальше. Я ступилана камінь і полетіла у низ. Зрозумівши що я полетіла у прірву почала кричати як недорізана.

Я бахнулась на підлогу. Відкривши очі я зрозуміла що то був сон. Вставши я застелила ліжко і переодягнулась. На годиннику 05:48. Я вийшла з кімнати і врізалася у тата.
-Пробач я не хотіла.
-Ну це добре що ти наногах. Ідеш патрулювати кордони.
-Слухаюсь! - Сумно сказала я.

Почапавши до виходу я косо глянула на кухню. Вздихнувши я знову пішла дальше.
-Шира зачекай я з тобою! - Крикнув Крісті.
-Обійдешся! Тута сиди!
-Ну так не чесно! Я тоже хочу патрулювати!
-Я тоже багато чого хочу! Але неможу, бо є така штука - закон!
-Ні, але сьогодні ти все ж таки візьмеш його на патрулювання! Це наказ! - Голос тата пролунав холодно і байдуже. - І ніяких "але"!
-Гаразд, тату! - Останнє слово я промовила дуже тихо. Але Альфа почув.