Дівчисько з бункера Z

Розділ 24. Половинка

POV Марк

Я дивився як вона заснула. Як так можна швидко засинати? Краєм ока я побачив Еленор яка щось намішувала у якусь коробочку. Вона помітила що я питально на неї дивлюсь і відповіла.
-Ця мазь щоб натирати певні частини тіла, щоб їх гріло. Тому з цим вона має швидше одужати.
Я лиш кивнув і знову подивився на свою дівчину. Вона виглядала маленькою, беззахисною, кволою дівчинкою. Я лиш хотів обійняти і заснути біля неї. Чому вона така красива? Чому я попався під її чари?
Мене чому клонило до сну. Спати сидячи не дуже зручно, але хоть трохи то можна. Руки склав і ліг на тумбочку. Я лиш почув як фиркнула і щось там сказала Еленор. Мене то вже не ціковало і я поринув у сон.

*Сон*

Тихий шум води. Я відкрив очі і опинився у якісь печері без жодних ходів. Ще я чув голоса. Один не знайомий а інший...такий...знайомий... У серці щось защімило і я лиш знову закрив очі. Десь неподалік наближалися кроки. Я просто лежав і не рухався. Ось та людина прибігла до мене і присіла.
-Марк? Марк ти мене чуєш? - Голос Шири неочікувано пролинув по моїх вухах.
Я ризко відкив очі і подивився на свою кохану. Вона стурбовано на мене дивилась.
-Та начепто...так.- Це єдине що я зміг вимовити. Я присів на ту землю. Вона була холодна і мокра.
-Ох Марк... - З цим вона кинулась на мене і обійняла що є сили. Я лиш чув як вона дихала мені на плече. Те дихання було таке...рідне. Вже пройшло 10 хвилин а ми все в обіймах. Ноги затеклки, так сказати можна. Десь раптом я почув що вона щось шептала. Раптом вона від мене відсахнулася і встала. Я також встав і подивився на неї. Якіж у неї очі красиві... Місячне сяйво освітило печеру як і її очі. Вони були такі голубі...мов два озерця у яких я тону. Я лиш хотів дещо запитати у неї, але вона перша почала говорити.
-Марк, я хотіла у тебе дещо спитати, коли ми були біля кордону Капрана я дещо багато тобі наговорила... Я бачила твої хижі очі. Я... Ти мені пробач за те що там сталось.
Я лиш дивився на неї. Я згадав усе що там сталось. Те, що вона говорила сильно поранило моє серце. Лиш тоді коли вона сіла на мотоцикл до Івана побачив її сьози. Мені було тоді не пособі... Я був злий, і розбитий! Я хотів просто побути на самоті, що і я зробив. Вернувся я лиш у ночі.
-Тоді мені було боляче...сильно боляче. Я не знав що робити... Я хотів тоді убитись, лиш немати такого горя на душі... Але і це б мені не допомогло... Я зараз хочу бути лиш з тобою і не менше. - В її очах забриніла сьоза. - Я лиш кохаю тебе усім серцем... Усім!
-А... А та погроза у Капрані? - Ледь чутно видавила із себе блондинка.
-Я тоді не знав що ти там також будеш. А коли побачив хотів обійняти... Але згадав як ти холодно до мене ставилась. Я не хотів знову відчувати ту біль і просто сказав щоб ти не була на моїй території...

Ось покотилась перша сьоза по її щічках. Зрозумів лиш що зробив боляче. Совість гризла мене хоть не розумів чому. Я опустив голову. Я не мін більше дивитись на Ширу яка зараз плаче. Я хотів відійти але ноги не слухались і мимовільно потаскали до неї. Я її обійнялав як най міцніше. Я не знаю скільки ми так простоїли... Я лиш чекав поки вона заспокоїться. І нарешті вона таки заспокоїлась. Я її відпустив, і дивився як повільно вона відходить. Її голова була упущена. Совість знову почала гризти. Нічого не придумавши кращого я знову підійшов до неї, однією рукою взяв її підбородок і підняв. Її очі світились від сліз. Цей погляд був невідомий для мене. Нічого не кажучи я її поцілував, як найніжніше. Через пару секунд вона почала відповідати на поцілунок. Я поклав обидві руки її на талію, а та у свою чергу одну мені на шию, а іншу у коси. Ми цілувались доки не хватило повітря. Ми почали віддихуватись, як Шира жадібно впилася у мої губи.
-Означає що пророцтво виконано. Ти моя половинка на віки. - Шепнула голубоока.
Я нічого не зрозумів. Але десь у моїй душі стало не природно тепло.
Я присів на берег озера. А Шира мені на ноги. Ми так сиділи доки я не відчув що у реальному світі мене штуркають у спину. Я побачив схвильований погляд Шири.
-Не бійся, я тебе не лишу у реальності.
Вона лиш кивнула.
Я відкрив свої очі і побачив перед собою Кула.
-Ну нарешті ти прокинувся.
-Гм... Що таке? - Ще сонно булькнув я.
-Марк, в тебе все серйозно з Широю?
Це питання здивувало мене.
-Так! Якщо що, то я готовий кинути пост Альфи заради неї!
-Суть не в тому. Є одне правило - якщо пара із різних бункерів то, жінка має перейти у бункер де живе чоловік.
-Топто ти хочеш сказати що Шира має зі мною піти і стати вояком "Просвіта''?
-Якщо у вас все серйозно то так!
Очі мої засяяли від щастя. Посмішка прошлась по всьому лиці.
-Але якщо ти недай Боже на неї руку піднімеш, я тебе на кусочки порву!
-Обіцяю я цього ніколи не зроблю! - Як найсерйозніше кинув я.
-Ото і добре, але вона не одразу туди поїде! Я сам її завезу коли вона повністю поправиться!
-Гаразд!
Я зрозумів що він не хоче з нею роставатись. Батько як ні як! А от коли Шира поправиться і стане на ноги не відомо! Шира прошу, вернись як най скоріше до нас!
-Може годі булькати і подайте мені води будь ласка! - Гримнула Шира.
Кул на мене подивився мов ти її хлопець і сам все роби! Я лиш встав і почапав по воду. Набравши стакан я дав ту воду її. Дівчина жадно її пила, що мене трохи здивувало. Все ж таки вона її довго не пила. Шира трохи переборщила із силою і стакан добряче стукнув. Через цей звук я почув зойк із сторони дверей. Там була Тріксі. По розказам Еленор і подекуди Кула це сама перша подруга Шири. Звичайно Тріксі полізла обнімати Ширу і щось там теревенити про все і всіх на світі. Мене це не цікавалило. Кул щось на них насмішкувато подивився і пішов по справах, а я у свою чергу приспів на самий дальній стілець у цій кімнаті. Поклавши одну ногу на другу я закрив очі і рився у своїх думках.