Дівчисько з бункера Z

Розділ 17. Вісточка з минулого...

Два тижні потому...

POV Марк
Я вже як два тижні її не бачив. Чому я такий жорстокий з нею? Я ж її кохаю! Чому її не було коли ми вже йшли з "Севастопольской Звезде"? Згадав. Іван їй сказав тиждень бути на патрулі самій. А якщо з нею щось сталось? Я мушу її найти. Мої роздуми перервав стукіт в двері.
-Марк можна я зайду? - Полинув голос Айви.
-Так. - Холодно відповів я.
Відкрились двері і в моїй кімнаті появилась Айва. Вона її зачинила на ключ. Навіщо? Я встав із стола і підійшов до неї.
-Навіщо ти це зробила?!
-Щоб нас ніхто не турбував. - Одну руку вона поклала мені на прес. Я приклав її до стінки. Вона явно подумала що я збираюсь її цілувати.
-Послухай мене уважно. Я на твої чари не дію! Якщо щось хочеш просто скажи, а не роби тут романтичні сценки! - Як найсуворіше прошепотів я.
-Хм... Ти так нічого не розумієш?! - Ту руку яка була на пресі, вона потянула під фудболку. Її рука була заманчиво тепла, але я її не дамся! Поки я думав вона нею почала рухатись до пресу. Чому всім дівчатам подобається мій прес?! Я швидко відсахнув її руку від себе, даючи знати що я не такий, яким вона мене вважає.
-Це що зара було?!
-А це?! Хм... Як так сказати, приборкування дракона!
-Кого?!
-Тебе. - З цими словом вона мене намагалась поцілувати в губи. Я швидко відійшов від неї тому вона промахнулась.
-Ти з дуба впала?! - Ледь притрисуючи свою злість промовив я.
-Ну Марчику, невже ти не хочеш завести стосунки зі мною?
-Ні! І я не буду з тобою заводити нічого!
-Я так розумію це через ту Ширу?! Хех. А я думала ти солідна людина Марк, візмеш когось із нас, своїх, а не ту зірочку.

З цими словами я не витримав. Я просто відкрив двері і пішов у коридор. Як вона сміє так про неї говорити? Нічого Айво, ми ще побачимо хто тут правильний. Пройшовши всей бункер я взяв все необхідне і пішов до головних дверей.

-Ей Марк, ти куди? - Бігаючи промовив Тоні. Коли Шира втекла звідси, Тоні все розповів звідки він, і як з нею зустрівся. Я його лишив у бункері, так як сильними вояками не розкидуються. Він з радістю увійшов у наш колектив. Так, він був злим і зараз злий на Ширу через те, що вона його кинула тута. Але з іншого боку він їй вдячний. Він ще ображається що я її кохаю. Нічого, найдеться та, яка підкорить його серце.

-На патрулювання. - Кинув я холодно.
-А можна з тобою? Ти давно обіцяв що ми підемо в двох туди.
-Ех... Що поробиш, гаразд.
-Ура, нарешті! - Радісно крикнув той.

Ми йшли по кордонах. Я розповідав що було в "Севастопольской Звезде", так як він нічого не почув ні відкого, хоч стільки раз питався що було.
-А Шира де була?
-Іван її відправив на патрулювання цілий тиждень. А що зара знею я не знаю.

Ми вже хотіли повернути на бункер, як перед нами появилась постать. Трохи приглянувшись то була жінка років 35. Явно видно вона була зморена. Її ноги не витримали і вона впала. Я кинувся на допомогу. Десь взаді було чути зойк Тоні, який також побіг за мною. Ми взяли її на руки і понесли у бункер. Уніформа була доволі таки дивна. Її голова була біля мене, тому я чув що вона марить. Деякі зі слів я всеш розібрав.
-Широ, я мушу тебе знайти! - прошепотіла та. Серце моє почало калататись все швидче. А може це інша Шира? Антарктика велика, тому і може бути.

Непомітивши ми дійшли до бункера. Дін і Сем стояли на варті. Побачивши нас вони підбігли.
-А це ше хто, і що з нею? - Запитав Сем.
-Я не знаю хто, але її точно потрібна медична допомога.
Без зайвих слів ми всі четверо понесли її у середину. Всі оглядались і не розуміли що коїться. Філіп взяв її і поніс до себе. Через деякий час він вийшов.

-Що з нею?
-З нею все добре, скоро прокинеться. Добре що ви її вчасно помітили, ато ще бідолаха би з голоду і холоду померла б.

Почувши все що мені потрібно я пішов до себе. Всі про це і гуділи, гадали хто вона.
-Ви бачили її уніформу, це зетовець сто віцотків даю.
-А може вона десь ту форму взяла. Ну в Z якщо зетовець.
-Ай забув сказати про той бункер проклятий. Ще шість років тому їхній Альфа розстріляв їх. Кажуть декількох він лишив а одна втекла, чи дві? Короче факт є фактом.

Слова Шири знову залетіли в голову "Ой і ще дещо хотіла сказати, я сама то не з "Севастопольской Звезды" а із "Z"!". Так ось що ти мала на увазі. Ти втекла заради порятунку, але ця жінка тоді...
-Гей Марк, підійди сюди. - Філіп знову гримнув на весь бункер. В його стилі.
Втома брала своє але я мусив туди йти.
Підійшовши до нього він випустив мене в" палату" і я побачив жінку яка вже не спала.
-Це він Альфа?
-Хоч я і юний для вас та я знаю що робити. Мене звати Марк Скайлз.
-Хм... Мене Еленор Мінай. Я декого шукаю але я навіть не знаю де я.
-Ви зара в бункері "Просвіт". - Відповів Філіп.
-Угу... А коли я поправлюсь я зможу звідси піти?
-Що за дурне запитання, звісно. Ось тільки кого ви шукаєте? - Почав запитувати я.
-Свою доньку. 6 років тому вона втекла від розстрілу. З тих часів я її шукаю.
-Гаразд, а з бункера якого?
-Z!
-А ту дівчинку випадково звати не Шира?