Дівчисько з бункера Z

Розділ 22. Підвал.

-Бісова моя душа, а щоб вам добре було! - Пробурмотіла під ніс сама собі.
Сьогодні в мене непростий день, так як Марк і його прибічники завітають до нас! Ох, я так чекаю його. Але мабуть тато мене відправить у патруль. Ех!
Я лежу у ліжку і чую як хтось бігає по коридору туди сюди.
-Та кого там так приперло бігади а?! Хто так вагу хоче скинути?
Зіскочивши зі свого ліжка я бистро одягнулась і заклала свій улюблений хвіст. Я відкрила двері і бачу що Адріан бігає по всьому коридору.

-А щоб тобі добре було, чого так зраня бігати?!
-І тобі не хворіти Шира! Ти краще б знами пішла шукати Анабель і Крісті! - Огризнувся той.
Ай знову вони за своє! І знову цих двох шукати! Я почала бігти до підвалу, відкривши двері я якимось чудом полетіла у низ.
-Ну хто ці сходи зразу робить під двері?! - Гримнула я і пішла дальше шукати цих двох. Невспіла я і кудись піти як двері зачинились і закрили на ключ!

-Ей, це не смішно ! Відчиняйте! - Кричала я і била по дверям. Ну а чи хтось почує! Так по цьому коридору ніхто не ходить і тут тобі на - закрили у підвалі! Я вже думала вибивати ті кляті двері як згадала що на цих сгодах розгону не набереш! Лишилось лиш тільки одне - шукати інший вихід!
Я знову спустилась у низ. Як добре що у мене завжди є ліхтарик. Включила і пішла оглядати цей підвал. Чим дальше я шла, тим холодніше там ставало. Круто! Ще захворію в додачу.
Пройшло Бог зна скільки часу так як свій електронний браслет лишила в себе кімнаті. Мені було страшенно холодно бути тута. Як на зло ліхтарик вирубився через те, що там сіли батарейки. Йдучи у повній темряві я забула дорогу назад. Клас! Напевно сюди прийдуть через пару років і побачать якийсь скелет дівчини із запискою: "Пробачте, я не знайшла клятий вихід із підвала!", якщо ще прийдуть сюди. Я за щось зашпоркнулась і покотилась по якихось сходах.
-Та щоб його, туще є бісові сходи?! Аяяй! І навіщо я в цей підвал пішла?!
Я встала і пішла по нижньому рівні підвала. Щоб в ніщо не гепнутись я розмахувала руками і топала ногами. І ось я відчула ще одну сходинку вниз! Серйозно?! Я розвернулась і почалапа назад звідки прийшла. Та мабуть я знову в нету сторону пішла, як то добре!
Сил уже не було топати в я просто присіла на підлогу і чекала поки по мене прийдуть або поки я помру з холоду і голоду. Зуби цокали як навіжені, а я вже лягла і втупила свій погляд в одну точку. Стоп, невже це сходи на верх?! Так це вони! Я встала і пулею полетіла туди. Забувши про всі перешкоди я зашпоркнулась і добряче гепнулась. Поколотивши язиком по зубах зрозуміла що вибала два зуба. Мене це не харило, і я уперто почала повзти по сходах як тюлень. Перша, друга, третя, і я вже знову на початковому рівні.
-Тут хоть трохи тепліше чим у низу!
Я встала і через силу почапала дальше як почула що десь в заді щось упало. Я перелякалася і побігла як навіжена. Падала але всеодно вставала і бігла доки сили були. Брала все що під руку попадало і кидала на зад! З криками "Згинь нечисть!" я все бігла і бігла доки не вліпилась і стіну. Все ще думаючи що за мною йде привид я бігла під стінку. Десь перед носом нізвідкіля появився стіл. Я полетіла через нього і знову гепнулась на землю. Все що було на столі я кидала навсе біч.
-Згинь нечисть! Уф я тебе не боюсь!
Я перестала кидатись. Просто стоячи я дивилась у темряву. У році була якась річ яку я тримала на всякий випадок. Десь вдалині щось впало і вийшов звук що десь побилось скло.
-Ааа! Тримай скотина і їж це скіки завгодно! - Крикнувши я кинула цю річ і знову щось побила. Я попігла дальше і через деякий час я побачила світло. Чим дуще туди побігла і побачила решітку. Там хтось з кимусь говорив. Я людина завжди допитлива і підслуховувала.

-Де вона ділась то?!
-Не репетуй Марк найдеться. Може її у патруль кинули?
-Ні Аміро, Кул казав що в ніякий патруль не кинув.
-Ну тоді не знаю де вон...
-Ей ви двоє, витяніть мене звідси прошу!
-Шира?! Ти що там робиш?! Як ти взагалі туди попала?! - Схвильовано спитав кароокий.
-Короче зранку дві малишні пропали ну і я направилась до підвалу. Тільки я зайшла як двері закрили на замок.
-І ти цих 6 годин була там?!
-6?! Мати Тереза, як я ще вижила?!
-Скажи де підвал і ми підемо за тобою.
-Не так все просто, я сама загубилася тут, а ти ще кажеш мені іти до головного виходу.
-Дітько! Аміро скажи Кулу що Шира у підвалі. Він точно має знати всі ходи у ньому.
-Гаразд, тільки будь ласка можна поскоріше, ато я тут трохи змезла і я не хочу знову у тій темряві сидіти.
-Не бійся! Там нічого не має. Підвал жеш один.
-Підвал один а поверхів то багато. Це перший, я була ще у другому і ледь не полетіла у третій. І так коли я вибралась з другого поверху то там щось упало.
-Наша Шира злякась...
-Ну а ти сам там побуть 6 годин і щей у темряві. У мене так море синців через це.

Марк розвернувся і кудись пішов. Десь позаді мене щось гримнуло. Я ризко обернулась і дивилась у пітьму. Нічого не роздивившись я присіла і взяла лом під руку. Як добре що тут хоч таке є.
-Щоб то не було я маю чим відбиватись. Хай яким воно не було я всеодно тому падлі очі повиколюю.
Гуркіт все блищав і можна було почути чиюсь лайку. Я все тримала лом і подумала іти на таран. Стиснувши його я побігла на звук і з всієї сили лупанула щось по ногам.
-Ай! Боляче! Ти що робиш?!
-Андріан?! Ти чого так лякаєш то?
-А як ти взагалі в цей підвал попала?
-Я шукала тих двох і полумала що вони можуть бути там, та коли я зайшла то мене тута закрили! І тому я мусила шукати інший вихід, але таки не знайшла.
-Хех, ото Елізабет дає.
-Топто Елізабет дає?
-То вона тебе закрила і зізналась коли ті сказали що ти там. Давай усе решту скажеш коли звідси вийдемо, бо тут холодно... Бр...
-А я тут 6 годин була, і нічого ще жива.
-То для них 6 годин а ми тебе шукаєм уже 8!
-Тим більше!

Дальше ми мовчки шли до виходу. О як добре знову бути на теплі.
-Ну нарешті ми тебе знайшли. - Сказала мама і обійняла мене міцно що я ледь не задихнулась.
-Апчхи! Ой...
-Так ану до себе! Мені ще треба здорові вояки! - Десь по заді гримнув тато.
-Гаразд.

Дійшовши до своєї комнати я відчула що мене знову хтось обіймає. Я доволі таки швидко зрозуміла що та Марк.
-Марк гайда пускай, ти ж нехочеш захворіти?!
-Ні! Але мене це не хвилює, головне що ти жива! - І з цими словами він мене відпустив.
Я зайшла до себе і швидко лягла у ліжко. Втома брала своє і я заснула. Через сон я відчувала чиїсь руки, але мене це не парило. Мене ще морозило і я зрозуміла що точно захворіла! Ех... Треба швидко одужувати і знову брати різні місії. Через декілька хвилин я відчула що мене хтось поцілував у лоба. Хай цілують, мені то що?!