Дівчисько з бункера Z

Розділ 16. Тиран повернувся! (Частина 2)

-Я твій батько!
-Ні цього не може бути. Це не правда!
-Так, це правда. Я тобі розкажу історію як все почалось, але не тут.
Він дістав автомат і вдарив мене по голові. Різкиль біль накручував мене все сильніше. В очах потемніло і я впала.

Ранок наступного дня...

Я прокинулась у якомусь місці. Там смерділо сиростю і ледь чути запах трупів. Роздивившись я зрозуміла що знаходжусь у бункері Z. Я була прив'язана до стільця.

-Доброго ранку доню. - Пронизливий голос Кула змусив мене повернути голову.
-Доброго...-Холодно кинула я.
Ми дивились одне на одного дуже довго. Я хотіла убити його за все що він зробив. Цю тишу зупинив Кул.
-А і ще одне, перед початком що я тобі розповім із самого початку, я скажу що ти не єдина виживша тута! Можете показатись!

З центрального коридору почали виходити якісь постаті. Трохи приглянувшись я всіх пізнала. Справа від мене стояв Джек, позаді нього була Тріксі. З ліва від мене стояла Міранда.
-Хех, бачу ти не хотів так легко прощатись з вожацтвом!
-Правильно подумала доню. - Від слова "доню" мене кинуло злістю і роздратованістю. - Мімара моя права рука, а ці двоє... - Він вказав на Джека і Тріксі. -... Мені слугують як пішаки. Що я їм скажу то вони зроблять.

Кул підійшов до мене і розв'язав. Показавши жест встати я встала. Він сказав решті розійтись по своїм кімнатам а мене потянув до себе. Подорозі я озиралась по сторонам, розглядаючи стіни. Вони всі були у засохшій крові. З жахом я уявля все що тут було того дня.
-Не стій на місці, йди. - Промовив той.
Я неохоче зрівнялася з ним. Він див вся прямо, в очах була рішучість і... Мудрість?! Дійшовши він звернув у ліво від своєї кімнати. Раніше я туди ніколи не заходила. Ламп там не було а сам він кудись зник, лишаючи лиш звуки які віддалялись від мене. Я перелякано подивилась у ту пітьму. Обережно ступаючи я повністю поринула туди. Обернувшись назад я сама собі поспівчувала. Востанє подивившись на лампу я знову пішла за "татом". Я так поринула у свої роздуми що навіть не помітила ледь видну постать Кула і врізалась в нього.

-П... Пробач.-Ледь чутно кинула я.
-Нічого, спочатку всі тут як зомбі, повільно ходять і мало шуму видають. - Надиво лагідно промовив він.
Щось там покрутивши він відкрив двері. Це світло на мить осліпло мене. Не чекаючи він взяв мене за руку і повів у но відому кімнату. Коли очі привикли до цього світла я побачила що кімната була надиво чиста. Проста як моя. Трохи роздивившись і покрутившись я наткнулась очима в очі Кула.

-Годі крутитись, сідай. - Він вказав на ліжко і я сіла.
-Я почну все із самаго початку. Ще з дитинства твоя мати в мене була закохана. Дізнався я це коли мені було 18. Тоді колишній Альфа помер і були вибори. Лишився я і Фін. В той день коли ми зійшлися була буря. Я самотньо патрулював. Буря ось ось мала початись як я помітив Еленор яка йшла від завдання. Що духу я побіг до неї, вона тоді багато запитань давала чому я тут, але я не слухав її і взяв на руки і поніс в укриття. Тим укритям був який маленький, покинутий бункер на 3 кімнати, прихожа, кухня і спальня.
Буря почалась, вона мала бути десь 3 дня як мінімум. Щоб зігрітися ми пили самогон. Тоді і Еленор зізналась в своїх почуттях. Лиш зранку зрозуміли що тоді сталось. Я... Я не був готовий до батьківства. Еленор сказала що може сама тебе виховати і сказати що була з якимось іншим хлопцем, але той загинув рятуючи її. Я погодився. Через тиждень я став Альфою, а ще через місяць всі дізнались що вона вагітна. Еленор сказала їм те, що і мені. Всі їй співчували і я як Альфа дбав про неї. Коли ти народилась я лиш спостерігав за твоїми вмінями, які з кожним днем все ставали кращі. В той день коли Цестон сказав щоб ти тікала, тоді я зрозумів що втратив частинку себе. І знову я тайком за тобою спостерігав, за твоїми досягненнями. І не так давно я дізнався що у тебе був або і є хлопець. Я не хочу щоб ти пішла маминими стопапи, тому і забрав. - Він закінчив свою розповідь. Я все мовчала і дивилась на нього. В мене всього навсього було два запитання.
-Чому ти зробив той розстріл і де могила мами.
На перше запитання він подивився спокійно а на друге він дьорнувся.
-Я майже всіх розстріляв бо боявся що прийдуть імперці і заберу б їх у рабство.
А вот де твоя мама я не знаю. Вона втекла, втекла бо знала що Цестон скаже щоб ти тікала. Де вона зара я не знаю, і чи взагалі жива. - З цими словами у мене появилась маленька надія що мама жива. Я мушу її найти!
-А поки ти нічого не натворила, іди до своєї кімнати. Прибери там, Тріксі тобі принесе форму зетовців.

Він встав, я також встала. Відкривши двері я вийшла з кімнати і знову поринула у пітьму. Та чомусь мені не було страшно, чи це через те, що я почула, чи через те, ще тато був позаді мене. Зараз я тепер знову я зетовець, і тепер я мушу йти за Альфою до кінця. Пробач Вась, пробач Іване, я дякую за все що ви для мене зробили!