Дівчисько з бункера Z

Розділ 8. Своєму серцю ненакажеш...

Ось він "Просвіт", ще пару метрів і ми вже там. Раптом перед нами вийшли двоє вартових.
-Ви хто такі? - Один із них грізно сказав.
-Нас прислали з "Капрана". Вам посилку передати.
-Ааа, так ви листоноші?! Ну чого ви стоїте, заходьте, а то скоро буря. - Промовив другий.
-Добре, Тоні ходімо.

-Та невже це наші листоноші? - Промовила якась дівчина.
-Ну а що ти хотіла?! Що тобі за секунду принесуть.
-Гр... Ти там не викаблучуйся Роні. - Промовила та сама.
Ми були в середині "Прочвіт". Атмосфера набагато відрізняється від "Капрана" і "Севастопольской Звезде".
-Гей ви двоє, підійдуть сюда!
Ми рефлекторно повернули голови до того хто говорив. Це говорив хлопець 16-ти років. В нього були карі очі які світилися дивним вогнем, а яким там в біса вогнем ПОЛУМ'ЯМ. Коси були чорні пречорні як ніч. А усмішка неймовірно зворушлива. Аж хочеться його поцілувати... Стоп, що це зімною? Чого я про нього думаю? Так Широ не панікуй, це просто якесь непорозуміння, воно скоро пройде.
-О Марк, думаю ти знаєш хто це? - Хтось там сказав, але я цього не чула. Я ніяк не могла відвести з нього очей.
-Ага, це мабуть наші листоноші. Довго вас же носило. А ось і по цьому питання: чого ви так довго?
-Ем... Ми просто затримались в "Капрані" по деяких причин. - Ледь не заікаючись промовила я.
Мою дивну поведінку помітив Тоні. Він з цікавістю дивися на мене.
-Гаразд, забули. Головне що принесли. А іще, через несприятливі умови я як Альфа свого бункеру мушу вам запропонувати переночувати у нас. - З цими словами в мене земля пішла з під ніг. Він Альфа? Що ж... Стопе, чого це мене так це хвилює. Мало того що він в такому віці став Альфою, та шей ці дивні відчуття у мені. Так-с... О ні, невже я в нього закохалася? Ні, цього не може бути. Але це правда. Я в нього закохалася. І що тепер? Ні, я не буду виказувати свої почуття, бо ще подумає що через владу. Я віддала посилку якомусь "чудіку" і пішла до Аміри.
-Хм... Є в нас одна комната для вас. Тож Аміра вас проведе туди. - З цими словами він обернувся і пішов у невідомому напрямку.
-Ну що ж, ходімо. - Сказала до нас Аміра і ми пішли за нею.
Я подивилася на Тоні. По його обличчю можна було прочитати що він хотів їсти.
Але мене це не хвилювало. Я думала тільки про Марка. Який все ж він такий красивий, за його усмішку я би все віддала на світі. Аміра побачила що я задумалась над чимусь.

-І як вас звати? - Почала вона перша.
-Мені Тоні, а це Шира. - з цими словами я виринула із своїх думок.
-О а ви звідки?
-Ми з бункера "Севастопольская Звезда". - Відповіла я. Тоні явно забув де я живу.
-Ого, тепер ясно чого ви так довго.
-Ага, ось тільки щеб моста не треба було скидати у пріврву Шира. - Ось тепер я зрозуміла хто привів того робота.
Аміра на мене дивилась з запитаннями в очах. Я лиш відвернула погляд і подивилась на Тоні, начепто це через нього я скинула того моста. Вона все зрозуміла і відвернулась.
-Ми прийшли. Це ваша кімната наніч.
Ми ввійшли, ну як ввійшли, Тоні мене пихнув що я ледь не впала на... Марка?!
Я запитально на нього подивилась. Він дивися на Аміру.
-Ем... Марк, а що ти тут робиш? - Почала Аміра.
-Та ось перевіряв кімнату ще раз. Ти ж знаєш нашу Джульєтту Хлою. Вона могла щось поставити туди, а потім слухай скарги від прихожан що начепто ми за ними слідкуєм. - Він раптом подивився на мене. Я намагалась на нього не дивитись. Та він спеціально це робить. - Хм... Гаразд, я піду бо ще роботи багато. До зустрічі! - Кинув він у кудись зник, знову.
Ну нарешті він пішов.
-Хех ну і ну. А вам треба дві кімнати чи одну на двох?
-Одної і хватить. - Бистро відповіла, щоб Тоні нечого не спів сказати.
-Ну гаразд... До завтра!
-До завтра! - З цими словами ми нарешті ввійшли в кімнату. Вона була простора. Хоть щось радує око.
-Ага, топто ми на одному ліжку спати будем?
-Я посплю деінде не хвилюйся.
-Добре, надобраніч !
-Надобраніч!

Тоні пішов до ліжка. Хай і спить сам. Я підійшла до стола і сіла на табуретку, і понурилась у свої роздуми, так скажем аналізувати сьогоднішній день. Так він вийшов непоганим, навіть в деяких місцях чудовим. Все ж таки Марк красень, і я ніколи його не забуду. Ех Шира, Шира, своєму серцю ненакажеш...
Ти завжди будеш його кохати, завжди. З такими темпами я бистро заснула на столі.