Дівчисько з бункера Z

Розділ 26. Початок кінця. (Частина 1)

POV ШИРА

-На нас напали імперці!
Я подивилась на Марка. Той як обшпарений побіг до виходу. Я подивилась на тата.
-Сиди тута і ніногою надвір!
-Що?! Але...- Я невстигла сказати слова так як тато також побіг за Марком.
-Адріан збирай усіх! Малих лишай тут, Шира ти за старшу! І ніяких "але''!

Лиш тільки усі пішли я, Рома, Крісті і Анабель почали розходитись по своїм місцям.
-Ну що ж, що будемо робити? - Кинув Рома. Я швиденько все обдумала.
-Для початку впевнитись чи все добре укріплене, потім перевірити стан зброї яка лишилась, і останнє - по швидкому навчити малих користуватись зброєю!
-Ого!
-Не огокай, а виконуй наказ!

Поки той не розвів скандал я пішла перевіряти надійність дверей. Швидко все зробивши я за декілька митей була вже у складі. Атмосфера тут дивна і точно не для мене! З горем пополам я гучно вздихнула і почала перевіряти стан автоматів і пістолетів. Десь з дальнього кутка я помітила снайперську вінтовку. Залишу на крайній випадок. Перевіривши усю зброю я із вогниками в очах пішла до того кутка. Павутиння нависало над самим вогнепалом. Взявши в руки я миттю згадала про тих, хто пішов до "Просвіту". Може вони програли? Я маю перевірити що з ними, але після того, як малі освоять основне про вогнепалки.
Трохи роздивившись я побачила глушак. Господи як я люблю цей склад! Закріпивши глушак, як подивилась чи ніде немає патронів. І ось знову грубо фартануло. Цілий ящик з потрібними набоями лежав неподалік якихось коробок. Все склавши я почапала до малих. А снайперську закинула на плече!
Показавши, розказавши малим що і як робити я хотіла піти навихід, але хвороба взяла своє. Мені раптово стало зле і я пішла за ліками до себе. Ось тепер моє везіння скінчилося. На столі нічого небуло. Я подивилась у ' палатах'' але також нічого незнайшла. В аптечці також нічого.
-Шира! - Голос Роми дав знати  що щось не так.
Я попігла з усіх сил до нього.
-Що таке?
-На нас нападають!
-Бистро хапай вогнепалки, патрони і щось тепле, і в підвал! І ліхтарик незабуть!
Поки той возився з моїми наказами і малими я повістю закрила двері і сама побігла до них. Нічого не сказавши ми поринули у підвал. Закривши з середини двері ми чкорнули на пошуки запасного виходу.
-Тепер слухайте сюди! Якщо щось станеться Рома вас попробує вивести поки я буду затримувати імперців! І ніяких ''але''!
Всі лиш кинули головою і пішли за мною. Ось ті самі сходи які ведуть на другий поверх. Ми вже були на третьому поверсі як пролунав сильний вибух. Вони підірвали головні двері! Махаючу рукою я дала знати щоб ті рухались! Кров гуділа у вухах ноги тряслись а хвороба знову нагадала про себе. Мені зара не до неї. Побачивши ще одні сходи у низ ми знову юркнули в глиб бункера. Ото справді бункер, не малий і загадковий! Поки ми бігли ми знову почули вибух. Тільки він був у середині бункера! Ці імперці вже не можуть потрапити у підвал, я надіюсь. Ще пролунало декілька вибухів, а ж тоді я зрозуміла, що якщо ми не найдем вихід, ми в пастці!

POV МАРК

Лишивши "Z" позаду ми щодуху їхали у "Просвіт". Видно було одразу що всі нервували. Ми тільки доїхали до берега як ще один загін імперців нагоризонті кудись чкорнув. Мені не до цих! Десь за дві години виднівся загорілий бункер де було чути битву. Коли ми прибули то одразу відстрілювались. Ось пару імперців одразу впало. Десь ще повпадало. Позаді себе я почув крик Кула. Мені не одразу стало зрозуміло чого він кричав. Швидко вбивши ще одного я полетів до іншого Альфи. Він лежав на снігу весь у крові, а біля нього плакала і крутилась Еленор.
Чорт його поранили! Злість повністю накрила мене що додало сили дальше воювати. Я взяв гранату і кинув до самої найбільшої купи ворогів.
Бах!
Ось ті роботи полетіли навсебіч даючи дальше прорватися до бункера. Махнувши рукою мої одразу побігли замною, лишаючи зетовців самих.
Лють, страх кипіли у мені. Я вже зі щоту збив я скільки повбивав тих ворогів. Ось падає останній імперець. Над долиною пролунали радісні крики, але мені було не доних. Я побіг до Кула якив все лижав на тому снігу. Біля нього були не всі. Роздивившись поляну я побачив ще одне тіло яке нерухалось. Адріан! У деяких вояків бриніли сльози. А мій погляд упав на Альфу. Він хрипло дихав, я перевів погляд на Еленор. В неї також були сльози. За мить я зрозумів що йому недовго лишилось. З повагою я сів біля нього. Він лиш подивився на мене насмішкуватим поглядом.
-А ти... непогано воюєш... - Хрипло промовив той. Я лиш помахав головою.
Що буде далі? Ось знову до нас підбігає Аміра і ще деякі мої вояки.
-Марк, ой! - Вона подивилась на їхні втрати. Загін і так був малий а двоє навіки покидають їх.
-Що хотіла? - Не обертаючись промовив я.
-Імпеці не тільки на нас напали.
-Я це знаю!
-Але...- Вона зробила коротку паузу. -... Але вони змогли зруйнувати "Z''.
Всі лиш шокованою на неї подивились. Це не правда! Хоча знав що таки правда. Я хотів встати але Кул мене слопив за руку.
-Прошу... Врятуй її і інших! Це... єдине що я тебе прошу! Врятуй її... Врятуй... - Ось його рука сковзить по моїй і падає на сніг. Останній подиг і він застиг. Без вольные тіло колихалось під бурею яка настала. Усі зетовці кричали благаючи щоб той вернувся. Але чуда таки не було... Схаменувшись я щодуху побіг до мотоциклів. Я махнув рукою в знак того, шоб мої за мною побігли. Я не маю гаяти ні хвилини. Я нехочу бачити ще нові втрати і так мало людного бункера "Z"!
Широ прошу, потерпи ще трохи! Я вже їду до тебе!