Дівчисько з бункера Z

Розділ 11. Каяття...

Він зупинив цей перший поцілунок. Я подивилась йому в очі. Вони були переповнені любовю і радістю. І лиш тоді я зрозуміла що за нами слідкував Тоні.
-Т... Тоні?! - Округленими очима промовила я. Марк також його помітив.
-Угу, я. Ну ви і романтики. Хехехе. Я то чув що у вашому віці трапляється кохання, але недумав що це правда. - Він тоді подивився на мою ногу. - Ой, а що з ногою?
-Та наша Джульєтта поклала дріт у вашій кімнаті. Ось і результат. - Спокійно промовив той.
-Хм... А ви дальше будете обніматись?
Ми бистро забрали руки одне від одного. Наші лиця були червоні.
-Ну а ти чого підглядаєш?
-А я то випадково. І взагалі, де всі?
-Вони на ярмарку. Будуть у вівторок.
-Ясно. Шира, а як ти доберешься до свого бункера?
-Я її туди заведу. - Серйозно сказав кароокий. Тоні лиш тільки піджав плечима, і кудись пішов.
-Ото ми попали...
-Не попали. Наші чужакам не вірять. - На цих словах я подивилась на двері.
-Я так розумію мені треба йти? - Запитав Марк. Недочикавшись відповіді він став і пішов. Я все сиділа і роздумувала про поцілунок. Це означає що він тоже мене кохає, але в нас нічого не вийде. Мало того що ми знайомі всього 2 дня, та щей з різних бункерів. І плюс він Альфа а я простачка. В нього так багато клопотів а тут ще я з ногою. Ні. Я маю сама добратися додому. Ай Тоні. Гаразд, він також піде. Але я незнаю як відреагує Вася на це.

Так пройшов цілий день. Я все такі у своїх роздумах. Раптом появляється Марк.
-Хе... Бачу ти і дальше у своїх роздумах. - Сказав той і закрив двері. 
-І що з того?! Я ось думаю про наші стосунки.
-Понеслось...
-Буду вважати що я цього не чула. Так ось, ми практично не може у бути разом. Ой, ні, вибач, ми взагалі не можемо бути разом!
-Щооо? Ти що за "єрість" несеш то а?
-Зрозумій все правильно...
-Ти іншого кохаєш.
-Ні! Нівякому разі. Я тебе кохаю, але... Що інші будуть говорити? Ми ледь два дня знайомі і тут таке. До того ж ми з різних бункерів, плюс до цього всього я простачка а ти Альфа! Якщо ти не знаєш з якого я бункеру то "Севастопольская Звезда". - Я вже не хотіла говорити що я із Z. Він на мене дивився якимось дивним поглядом. Він хоть зрозумів чи ні? Він обідився? А ще гірше - зненавидів?
-І це все? - В його голосі нічого небуло чути.
-Т... Так. - Мій голос ледь чутно пролунав.
Я не знала що він дальше буде робити. Я почала його боятись. Та він відчинив двері і сам кудись пішов. Дивлячись йому услід я зрозуміла що він мене зненавидів. Тут не можна лишатись. Я мушу звідси піти, і для добра я маю це робити як найшвидше.

Ніч. Пора коли всі сплять. Я встала з ліжка і пішла до кімнати де Тоні. Я підійшла до дверей я почула як той говорить з Марком.
-Стоп що? - Скрикнув Тоні.
-Не щокай ти це маєш зробити. - Наказував Марк.
-Ні ні ні. Я цього небуду робити.
-Ооо, і щей як будеш робити. Тепер іди і зроби це.
Я почула кроки. Бистро і тихо переходячи я сховалась за стіною.
-Ще наказувати він буде...
Я бистро побігла до виходу. Хапнула все своє і відкрила головні двері бункера.
Я лиш почула вдалині "Вона втекла!" і хучіш зникла в снігу. Дорогу нащастя ще пам'ятала і чим дуще пішла додому. Нога бистро дала про себе знати.

Ніч. Порожнеча. Я йшла все далі і далі неозираючись. Біль у нозі був нестерпним, таке відчуття що Марк сам туди той дріт поклав. А може і він... Але зара це неважливо. Головне дійти до "Капрана" а там дальше попитаюсь чи міст зробили, а якщо ні, то намагатимусь знайти обхід.