Дівчисько з бункера Z

Розділ 25. Невдала спроба.

POV ШИРА

-Слухай Шир, а це і є твій хлопець? - Вона кинула погляд на задуманого Марка.
-Угу.
-А як ви познайомились?
-У нього в бункері. Я то одразу закохалася у нього. А він... Незнаю.
-Ех... Так недавно знову разом стали а тепер знову розлучатися.
-Ти про що?
-Ну а ти що не знаєш правило?
-Яке правило?
-Короче якщо у пари з різних бункерів усе серйозно, то дівчина переходить до бункера де живе хлопець.
-Ого, тепер ясно що там тато з Марком булькали.

Десь із сторони Марка почувся смішок. Я з Тріксі одночасно на нього подивились.
Він лиш тільки посміхнувся, і подивився на нас.
-Ти все чув! - Крикнула Тріксі.
-Ну ви самі голосно говорили. Не гріх було чути вашу теревеньку.
Він встав і сів бля мене.
-Ве, ве, ве, може вона може і твоя дівчина, але це не означає що ти привселюдно маєш виказувати до неї почуття. - Грізно прошепіла подруга.
Він лиг цікаво на неї подивився. Ну ні, годі тут телячих ніжностей між ними.
Я лиш сильно вдарила ліктем Марка. Той зойкнув і подивився на мене питально. Я лиш скривилась. Тріксі усе зрозуміла і пішла з кімнати і закрила за собою двері.
-Це що було за ніжні взглядки а? - Зловісно кинула я.
-Я лиш хотів їй сказати що між нами усе серйозно. А ти що, ревнуєш?
-Так я ревную! І не дай Бог я побачу ваші телячі ніжності в дії!
Він зрозумів що зі мною краще не жартувати.
-Пробач я не хотів щоб ти так розізлилась. - З цим він опустив голову.
Я лиш фиркнула. Вона йому чимось запала, але чим? Ах точно! Вона у нас командир а я лиш у нього піддана! Він на мене подивився якимось винуватим поглядом. Ні я тебе за це не пробачу!
-Краще іди поки я ще тут балаган не наробила! - Прошепіла я.
Він без усіляких "але'' таки встав, подивився на мене востаннє і покинув комнату лишаючи мене із своїми думками.

POV МАРК

Я не розумію чому вона так зреагувала на це. Я лиш просто на неї подивився і все! Я опустив голову і почапав до своєї тимчасової кімнати. Не встих я дойти як натрапив на Кула.
-Ей малий, ти чого такий сумний?
-Та... Ех... Шира мене приревнувала до Тріксі і вигнала мене по доброму ще.
Він лиш покліпав своїми очима. Я опустив голову. Як я так низько впав?!
-А ти вибачився?
-Так, але реакції ноль.
-Ну... Я тут нічим не можу допомогти. Це ваші діла, і вам їх рішати.
Я лиш кивнув головою і пішов до кімнати. Як тільки голова доторкнулась до подушки я поринув у сон.

*Сон*

-Марк зроби все щоб ви не розійшлись! - Невідомий голос пролунав нізвідкіля.
-Я не знаю як! Я... Вона мене за це не хоче пробачити!
-На все свій час!
-Стоп! Ти нодопірошо говорив щоб я якось зробив так щоб ми не розійшлись, а тепер кажеш що на все свій час! Де тут логіка?!
-Я все зрозумів і насправді на все є свій час! Лиш тільки це буде висока ціна!
-Яка висока ціна? Чого ціна? Та скажи ти по людськи!
-На все свій час Марку, на все свій час!

Я прокинувся від того, що на моє ліжко хтось сів. Я відкрив очі і подивився на сидячого. З переляку я бахнувся на підлогу. Переді мною сиділа Шира.
-Пробач що налякала.
-Вмієш ти лякати. - Огризнувся я.
-Пробач що я приревнувала тебе до Тріксі.
-А?
-Кажу пробач! Але, бачу ти не пробачеш...
Я дивився на неї і нічого не міг відповісти. Як я хотів їй лекцію прочитати але не в цей раз. Мій погляд був прикований на руку дівчини. У руці було...лезо?!
-Н-навіщо тобі лезо? - Переоякано кинув я.
Вона не відповіла лиш подивилась на руки. Взявши лезо вона хотіла порізати вени, але я встих відбити те лезо.
-Ти що робиш? - Крикнув я.
Дівчина відкрила рота але натомість обійняла мене, і почала плакати. Я дивився на неї і не розумів її дії. Вона спеціально те кляте лезо взяла щоб мене вернути чи щоб при мені себе ж убити?
Та щось булькотіла але я тільки декілька слів розібрав - "нічого", ''врятував'' і ''біль''. Я обійняв її аби та заспокоїлась.

-П-пробач Марк, я н-незнаю ще н-на мене найшло.
-Послухай, я не розумію навіщо ти це хотіла зробити і для чого, але більше так не роби! Зрозуміло?
Блондинка помахала головою. І як я тількищо помітив вона заспокоїлась. Вона подивилась мені у ввічі. Господи, чому у неї такі чарівні очі?! Тихцем моя голова нахилялась до її. І ось наші губи з'єднались в одне ціле. Бог зна скільки ми так простояли у в хорі поцілунків до поки у мою кімнату не поступали.
-Марк! - Поголосу було чути що то Альфа .
Ми швиденько відсахнулись одне від одного і я відкрив двері. Кул лиш подивився на мене в потім на Ширу.
-А ось ти де, радий що ви там помирились. А тепер доню, назад до себе!
-З якого це переляку я маю йти до себе?!
-Я не зрозумів що за відговорки?! Ти ще хвора і ти маєш видужувати!
-Мені добре, і я маю ходити аби не зрослась із ліжком!
-Ану до себе марш!
-Нехочу і не буду!
Я дивився на них і розумів, які все ж вони споріднені душі то а?! За мить мені стало ніяково. Я хотів щось сказати але тут прибігла Аміра.
-Марк в нас чіпе!
Ті позатихали і подивились на нас.
-Яке?
-На нас напали імперці!