Дівчисько з бункера Z

Розділ 21. Бісовий сон

POV ШИРА

*Сон*

Я знову біжу по тому самому лісі. Знову ті крики. Знову те озеро, знову та пропасть. Лиш на долю секунди я змогла зупинитись перед нею. Роздивившись пропасть була доволі велика і глибока. Розуміючи я побігла у ліво від неї. Нічого невідчуваючи я лиш бігла і бігла по краю. Озирнувшись я побачила якихось мотоциклівстів які за мною їхали. Чим дуще я почала пігди, але ноги підкосились я і знову упала у пропасть.

Я дьорнулась. Вітер свистів у вухах. Звук мотору недавав спокою. Нічого нерозуміючи я почала крутитись як позаді мені хтось крикнув.
-Заспокойся!
За мить я згадала усе що було цих пару годин.
-Вибач, я не хотіла Марк.
-Нічого, головне що нерозбились.
Сором накрив мене повністю. Як я могла забути що Марк мене везе додому? Ото дівчина у нього, просто ульот! Я прилягла на Марка. Той явно був задоволений. За мить я побачила нічний берег. Десь удалині спали пінгвіни, які від звуку мотору почали вставати і тікати на всі чотири сторони.

-Сон поганий снився що аж так поводилась? - Неочікувано запитав той.
-Є трохи.
-Не буду питати про що.
Я лиш промовчала. Згадавши той бісовий сон я знову дьорнулась.
-Ти чого дьоргаєшся? - Як найлагідніше запитав брюнет.
-Та так, згадала дещо погане.

На щастя той більше нічого непитався. Я зняла маску, тая як у ній душно. Неочікувано я получила поцілунок і щічку. Я  немов облилася червоною фарбою.
-Ей!
-Що? - З насмішкою спитав той.
-Так нечестно! Ти чекав щоб я скинула маску.
-Ну так. А в загалі я хотів поцілувати у губи. Але я ж керую мотоциклом то не наважився ризикувати.
-Ти краще мовчи і дивись надорогу, а я спати.
-Господи чого ти так хочеш спати? Випадково не захворіла?
-Хто його... (пузіхнула)... Знає.
-Давай без спання. Скоро ми будемо біля бункера.
-Угу... (пузіхнула)... Тільки диви щоб мої тебе на місті не розстріляли.
-Ха, ха, ха, дуже смішно.
Але останніх слів я нечула. Бо провалилась у сон.

*Сон*

Знову цей бісовий ліс! Як він мені уже надоїв... І знову я тікаю до тієї пропасті. На цей раз на право!
-Стій стріляти буду.
-Ніколи!
Повернувши направо я чим дуще побігла до невідомого. Ззаді лунали постріли і крики. Побачивши маленьку печерку я пулею туди направилась. Невспіла і обслідити печеру як мене хтось будив.

-Шира прокидайся! Ще нас обох погубиш!
-Гм... Відчепись! Я майже втекла!
-Через твоє майже я ледь непопав у аварію! Навіщо так руками махати?! А про твоє "Ніколи!" я взагалі мовчу!
-Ну Марк дай вибратись з цього лісу.
-Краще вибрайся зі свого сну ато ще нас обох так повбиваєш!
-Ти мені хлопець чи хто?!
Він явно такого питання не очікував. За цей короткий час я повністю вийшла зі сну.
-Так! І до чого таке питання?
-А таке, бо хлопці ніколи не бурчать щоб дівчата незасинали а наоборот, дивитись як вони мило сплят!
-Ой! Давай без цього. Краще спи!
-От і посплю, якщо вийде. - Я обернулась до нього лицем. - Ну а ти...
Невспіла я і договорити як він поцілував мене у губи. Як мені цього не вистачало.
-Усе, досить з тебе. - Пробурмотів той і далі дивився надорогу.
-Ну... Ну прошу можна щераз?
-Не привикай!
-Ну будь ласочка.
Щей в додачу зробила няшні оченята.
Він подивився на мене розгублено.
-Не роби так!
Я його не слухала і ще няшніші зробила.
Він знову на мене подивився. На цей раз він незміг витримати і все ж таки поцілував.
-Так! - Шенпула собі під ніс.
-А тепер годі цього всього. Ще трішки і ми будемо бля бункера.
Я кивнула і не очікувано для себе я поринула у сон.

*Сон*

Я знову появилась у тій печері. Хоть тута а не надворі. Я почала роздивлятись і вивчати її всю. Роздивляючись я декілька разів зашпоркувалась і падала.
Бісовий сон, чого ти мені снишся? Трохи терпіння і я появилась у здоровеній печері, де посередині було озеро.
Ця кришталево чиста вода манила мене до себе. Я ніяк немогла зупинитись і все йшла до нього. Входячи у воду я відчула холод до самих кісток. Я йшла все дальше і занурювалась у воду. Чому я не можу втекти звідси?
Раптом я почула голос який лунав десь віддалік.
-Тобі пора йти за водою!
-Ні, ні, ні! Я нехочу вмирати!
-Тебе ніхто непитає!
Величезна хвиля води накрила мене і я почала тонути.
-Допоможіть! - Із всієї сили кричала я.

-Шира прокинся ! Чуєш мене, прокинся!

Я здригнула від страху. Роздивившись ми з Марком просто стояли.
-Шира не лякай мене так!
Я все тряслась від страху.
-П-пробач, я не хотіла. Я... Мені приснился кошмар.
-Ох, це про той ліс?
-Про якесь озеро.
Він обійняв мене і тримав доки я не заспокоялась.
-Гаразд, я мабуть поїду назад а ти до бункера.
-Ч-чому?
-Як чому? Я тебе підвіз.
Обернувшись я побачила вдалені бункер.
-Дякую що підвіз. І пробач що так потурбувала.
-Та нічого.
Він поцілував мене у губи. Які ж вони ніжні.
-До зустрічі!
-Ага до зустрічі!
Він сів на мотоцикл, завів і поїхав назад до себе. Я так багато чого йому винна.
Трохи постоявши я розвернулась і пішла додому.