Дівчисько з бункера Z

Розділ 13. Моральний тиск.

Ми нарешті доїхали до "Севастопольской Звезды". Цілу дорогу ніхто і слова не проронив.
-Іван... Пробач що так вийшло...
-Мовчи і пішли. Нам все розкажеш що сталось. А дальше отримаєш відповідне покарання за це. Ясно?!
-Ясно...

Нарешті ми зайшли у нього. Надиво тут було тихо, напевно ще ніхто не прокинувся. Я і Іван зайшли в кімнату лікаря Феді.
-Федя ти тут?
-Ага, що тобі Іване?
-Та не мені а Ширі. Оглянь її і зроби все потрібне.
-Угу, зрозумів. - Кинув той і одразу на мене подивився. Він напевно давно такого не бачив.
-Я зара по Васю піду, а потім ти дорогенька наша усе розкажеш.
Страх самостійно крутився у мені. Ну як тута без трясіння.
-Вов Вов Вов, тихіше, сідай.
Я сіла на крісло. Федя спочатку обробляв мені руку.
-Бачу ти подорозі вовків надибала?
-Угу.

Він знову почав там щось робити. Біль був нестерпним але я терпіла. У кімнату ввійшли Вася, та Іван.
-Ну гаразд, давай без церемоній. Розказуй як є.
-Г... Гаразд.
-Про міст можеш нерозказувати. І так знаєм. Про того хлопчиська ми тоже знаєм. Давай з бункера.
-Ми прийшли десь під ніч. Їхні сторожові відкрили нам ворота. Там було чи не мало людей. Ай... - Крикнула я бо Федя притиснув руку. - Я там всіх незнаю лиш воячку Аміру. І їхнього нового Альфу Марка.
-Ага, значить це з ним ти сперечалась.
-Так.
-А за що? - Кинув Вася.
-Щоб я повернувлась у його бункер.
-Чому ти втекла?
-Тому що він хотів убити мене.
-Через що?
-Незнаю.
-Не бреши.
-Хух... Через те, що нам не бути разом.
Над цими словами повисла тиша. Недай Господи вони будуть питати деталі.
-Якщо це так, то явно між вами щось було.
-П... П...-Хотіла сказати "поцілунок" але нічого не виходило.
-Тепер послухай мене сюди Джульєтта, ти більше ніногою у Соколову Долину зрозуміла?! - Крикнув Іван.
-Т... Так.
-Твого покарання не буде. Вважай що ти цево все пережила і є твоє покарання.
Іван запитально подивився на Васю. Дякую тобі Вася за це хоч.
-Лишимо її хай Федя робить сво роботу. - Сказав Вася. Іван нічого не відповів, лиш пішов з кімнати до себе.

-Нічого собі ти даєш. Не встигли і огянутись як тут ти зі своїми проблемами.
-Федя прошу хоть ти помовчи. Я правда шкодую що все так сталось.
-Нажаль минуле не змінити. Прийдеться тобі помучились аби їхню довіру повернути. Ще десь в тебе рани є?
-На нозі. Але мені її зашили.
-Давай показуй.
Я показала ногу. Він все оглянув, щось намазав, забінтував її. Дякую що ти не питав звідки вона.

-Можеш іти. Тільки будь обережною.
-І що я маю робити?
-Йти і добренько відихнути. Але в даному моменті відіспатись.
-Добре, дякую.
-Будь ласка.

Я пішла до своєї кімнати. Відкривши двері до мене підбіг Маркіз і потерся об ноги. Я взяла його на руки. Він мявкнув. Закривши двері я одразу ляглася. Накрившись покривалом і обнявши Маркіза я дуже швидко заснула. Я лиш через сон чула що двері відкрились і потім закрились. Шагів не було чути. Я знову була у сні.