Дівчисько з бункера Z

Розділ 23. Пророцтво.

Через сон я чула що хтось там з кимусь говорить.
-Вона добряче там замерзла. Їй прийдеться добрячий тиждень у ліжку бути.
-Ех, я вже не знаю що робити тут.
-Є лиш один вихід - дати їй спокій! І ще не завадило би підтримку з нашого боку. Вона так 8 годин там пробула і багато чого могла набачитись.
-Вона нічого не бачила, там жеш повна темрява!
-От і того у неї повно синів, та ще й вдодачу два зуба вибитих.
-А чого взагалі та Елізабет її закрила?
-Коли ті семеро прийшли то Елізабет її не злюбила.
-Ясно.
-Марк будь з нею, їй твоя підтримка як ніколи зараз потрібна.
Я в думках також з цим згодилась. Навіть посміхнулась.
-Вона марить.
-Нічого я не марю! - Сонно булькнула я.
-Спи тобі потрібні сили!
-Угу...
Дайльше я нічого не чула. Я поринула у сон. І я знову опинилась біля того озера.
-А хай йому грець, знову тута!
Як на зло мене знову у те озеро потянуло. Я так розумію він мій провідник у потойбіччя.
-Твоє життя на волосині дівчисько! Хто сюди прийде той...
-Бла, бла, бла... Ти можеш нормально говорити по людськи ато: '' Твоє життя на волосині дівчисько! ''! Ну ти можеш просто сказати ти в стані агонії ато я по літературному нічого не розумію!
-Я перед тобою не буду відчитуватись дитя світла, як я уже казав - твоє життя на волосині. Той хто прийде сюди той і тебе врятує, той і буде твоєю другою половинкою.
-Як літературно, а ти хто взагалі, і де ?
-Неважливо де я і хто я.
-Ото і мені неважливі твої літературні  речення!
-Це не речення а пророцтво. Цей сон буде доти, доки твій сужений не прийде сюди.
-А імено як він сюди прийде?
-Через сон!
-А зрозуміла, а якшо до кінця життя ніхто не прийде то що?
-Це озеро тебе вопить і тут і там!
-А як це - там?
-Це озеро повсюди, воно тільки більше.
-Це що море?
-Так.
-Та як озеро може бути морем? А хоча... Гаразд, проїхали! То, коли я звідси вийду?
-Коли прокинешся.
-А ти тут також обов'язкова деталь як і озеро?
-Так.
-Пф... Тоже мені сонна смерть.
-Твоя сонна смерть і реальна це озеро! А я лиш провідник твоєї душі!
-Ну якщо ти провідник то покажись!
Переді мною появилась якась істота. Стоп, це ж Маркіз!
-Маркіз?!
-Я лиш його подоба. Коли буде потрібно то я буду з тобою зв'язуватись через нього.
-А як я маю відрізнити тебе від Маркіза?
-У мене будуть білі очі.
-А як то тебе називати?
-Майрес.
-Майрес це твоє ім'я?
-Так, це моє провіднитське ім'я!
-А справжнє?
-Це заборонена інформація. А зараз ти прокинешся!
-Клас, хоч буду не з тобою.

Невспіла я і оглянутись як я знову чула розмову своєї сім'ї.
-Уже 2 дня пройшло а вона не прокидається!
Топто 2 дня?! Я що у тій печері пробула реальних два дня?
-Вона так хвора що ти ще хочеш? Кул вона твоя донька то і май хоть трохи поваги до неї!
-Добре, там десь Марк ходить, скажу хай побуде з нею.

Тато вийшов із моєї кімнати. Через пару хвилин можна було почути що хтось зайшов сюди.
-Гаразд Марк, я лишаю тебе на неї.
-Гаразд.
У мене в горлі пересохло. Як то добре хворіти. Я вже хотіла казати але сил чомусь не було. Я прижмурила одне око і змогла побачити що мама ледь чутно ходить туди сюди а Марк сидить біля мене і дивиться у сторону мами. Пересохше горло знову дало про себе знати. Я цьмакнула. Марк не повертаючи голови на мене подивився.
-Не дивись так на мене! - Грізно і ще сонно сказала я.
-Ну нарешті ти прокинулась. Як себе почуваєш?
-Не дуже, все тіло болить. Спати ще хочу.
-Ти і так 2 дня спала. - Буркнув кароокий.
-Угу, був би ти хворий тоже спати б хотів! А взагалі що ти тут робиш?
-Доволі сильна буря здійнялась, на декілька днів. Тож ми тут.
-Буря?! Хех, не повезло.
-Зате я з тобою!
Я згадала те пророцтво "Той хто прийде сюди той і тебе врятує, той і буде твоєю другою половинкою.". Я лиш подивилась на нього і заснула. Як я так заснула?!

-Привіт Майрес! Давненько не бачились.
-Пройшло лиш 20 хвилин а ти знову тут?
-Заскучилась як бачеш. А і ще, проведеш екскурсію по печері?
-Якій печері? Тут лиш озеро.
Я оглянулась навкруги. Одні стіни ні яких ходів. І правда лиш озеро. Десь на горі була щілина по якій проходило світло. По сяйву можна було зрозуміти що зараз ніч.
-А зараз тільки у вісні ніч чи насправді?
-Зараз реально ніч!
-А як я 2 дня з тобою говорила?
-У тій печері з ходами де ми були є часовий вузол. Часовий вузол - це вузол часу який йде лиш один день і цей самий день повторюється, до поки його творець не знімить вузол.
-А хто творець того вузла?
-Немаю потреби тобі казати.
-Чому?
-Тобі це непотрібно. І ще плюс творець неведомо де. Якщо ти його побачиш то всеодно не зрозумієш що це він.
-Зрозуміло...
Я лиш присіла на берег озера. Десь з під хмар появився місяць і освітив озеро. Яке ж воно красиве під місячним сяйвом... Окраса хвиль озера розтелялась по стінах. На це можна було дивитись вічно. Лиш за декілька хвилин я зрозуміла що десь на іншому березі озера лиш якесь тіло.