Пил богів

XIII

Лорча впевнено розрізала хвилі, несучись в бік Південної Африки. Погода стала прекрасна! Було ясно, але морський вітер не давав сонцю палити на повну силу.

- Кодокуна треба обійти з півдня, - вдивляючись у далечінь, вимовив Дік. Про продовження експедиції Діана повідомила команді в той же день. Дік був проти. Він стверджував, що експедиція була тільки до Тибету, і наполягав на поверненні додому. Діана сухо відповіла, що якщо містер Камерон бажає, він може повернутися до Британії. Поміркувавши, Дік вирішив продовжити шлях. Відмовся від продовження шляху зараз, він міг і не побачити обіцяних грошей.

Діана попросила, щоб ченці відправили гінця в Урумчі з повідомленням для Граймса, а сама відправилася на південь Китайської імперії. Діку ця ідея не сподобалася. Раз вже вирішили продовжити експедицію, то чому б не повернутися в азійські колонії, а звідти дирижаблем в африканські колонії? Або ж взагалі, повернутися до Лондону, а потім вже безпосередньо відправитися у Нову британську імперію? Але Діана вирішила інакше. Щоб не витрачати час на зворотну дорогу, було вирішено відправитися на південь Китайської імперії, зафрахтувати судно і по морю дістатися до африканських колоній. До того ж навряд чи генерал Керрі погодитися надати дирижабль для такого тривалого перельоту. Дік був незадоволений, але головна в експедиції Діана, так що, побурчавши, він погодився. Тиждень шляху на південь, і ось уже четвертий день в морі. На жаль, як і в азійських колоніях Британії, в більшій частині Китайської імперії не було залізниць. Паротяги ходили тільки на сході країни, де була столиця, Заборонене місто. Кажуть, що одна британська компанія планує побудувати залізничну мережу в Китаї, але це тільки чутки. До того ж поруч азійські колонії, де зайнятися розвитком інфраструктури набагато надійніше. Все - таки британська армія завжди захистить своїх громадян. Ну, або удасть, що захищає.

Так що, через брак залізниці, добиратися до півдня героям довелось все на тих же візках.

Вітер був попутний, і корабель швидко йшов до мети. Ще три або чотири дні і вони досягнуть берегів південної Африки.

- Кодокуна? - здивоване запитала Міяко. Як завжди вона була допитливою і намагалася якомога більше дізнатися про навколишній світ.

- Так, - кивнула Діана, - Кодокуна сенші - великий острів біля півдня Африканського континенту. Раніше називався Мадагаскар і належав нам, британцям. У п'ятнадцять тисячі триста одинадцятому році острів отримав незалежність і назвався Гармонією.