Пил богів

XXVIII

- Одягніть це, мон амур, - з посмішкою промовив французькою мовою чоловік років шістдесяти, простягаючи дівчині гарну вечірню сукню. Він був високим і худим, як жердина. Сиве волосся лише обрамляло потилицю, оголюючи верхівку і високий лоб. Тонка лінія вусиків повторювала вигин губи.

- Англійською, виродок! – вискалившись, брудно вилаялася Міяко. Вона не розуміла французької та підлещування старого її злили. Зараз, коли Діана з Граймсом у в'язниці, а її Гіл на втіках дівчина не могла знайти собі місця, а цей дідок тільки злив її своєю ввічливістю.

- Не злиться, мон амур, - так само з усмішкою промовив чоловік, але Міяко лише сильніше вищирилися, намагаючись зробити найстрашнішу гримасу, злякавши цього усміхненого старого. Ну, чи хоча б змусити його повірити у серйозність своїх намірів. Хоча, враховуючи, що дворецькому Міяко роздерла обличчя, а двох служниць покусала, старий повинен розуміти, що з нею жарти погані. Але старий був ніхто інший, як Арно Лефевр, комендант місцевої в'язниці. Ця строга людина мала одну слабкість – нескоти. Він просто обожнював цих істот, хоч і був французом, а не японцем. Він оточував їх турботою, розкішшю, завалював подарунками, був чемний і ввічливий з ними. І все лише заради одного. Щоб ця божественна діва дала йому жалюгідному та нікчемному нагоду поцілувати її пальчики на ногах. Нехай вона стьобає його різками, батогом, дряпає своїми кігтями, кусає до кістки своїми іклами, тільки б він мав можливість поніжити її пальчики своїми губами та язиком.

І начебто все прекрасно, живи та насолоджуйся, але, по суті, життя в будинку месьє Лефевра нічим не відрізнялося від в'язниці. Так, тебе годують, одягають як лялечку, але ти в ув'язненні. А нескоти цього не люблять. Тому багато хто втікав. Точніше, намагалися це зробити, адже будинок мосьє Лефевра охороняється не гірше, ніж в'язниця, якою він керує. Але, на жаль, охорона мосьє Лефевра не поділяє поглядів свого начальника і рідко хто з утікачів лишався живим. Для охорони це було розвагою, відкрити вогонь по кішці, що біжить. Вони давали можливість добігти до саду або навіть до воріт, але потім відкривали вогонь. Так вони розбавляли, як вважали, нудну службу в маєтку начальника. Якщо вухата дівчина, як вони називали нескотів, біжить з усіх ніг із дому, значить вона втікача і по ній можна стріляти. Все, господар награвся, знайде собі нову іграшку. Вони вели ціль в прицілі та, коли та досягала певної межі периметра, стріляли.