Пил богів

IX

Як це не прикро, але Британська імперія не обтяжувала себе розвитком колоній. У Іранської області азійських колоній процвітала бідність і розруха. Мощених доріг не було навіть в Тегерані, не кажучи вже про інші міста. Шлях в сторону Китайської імперії пролягав через всі азійські колонії, які охоплювали Іранську, Афгано-пакистанську та Індійську області. Найнебезпечніша ділянка шляху пролягав через Афгано-пакистанську ділянку, бо там був наймасштабніший рух опору. Взагалі, в азійських колоніях Британії було два вогнища опору. Два потужних вогнища. Одно уже було згадано, а друге розташовувалося на півдні Індії. Британська армія намагалася придушити ці осередки, але, на жаль, це ніяк не виходило. Невеликі загони повстанців продовжували атакувати британські каравани зі зброєю та припасами. Тому військові все частіше використовували повітряний транспорт.

Але пройти нашим героям треба було тільки через афгансько-пакистанську область. Гори, ущелини — прекрасне місце для партизанської війни, яку афганці й вели. Ось тільки, дійти до неї вони ще навіть не встигли...

Бронетранспортер вів Дік, вантажівку — Стефан. Іноді когось з них підміняв Граймс. Гіл погано управлявся з такою технікою і його не підпускали до управління. Тому він складав компанію Діані, Міяко та Еріку в пасажирському відсіку всюдихода. На даху пасажирського відсіку всюдихода розташовувався кулемет Гатлінга. Особливістю цієї зброї було те, що стріляти з нього можна було тільки при працюючому двигуні, тому, що привід на зброю йшов від турбіни. Кулемет знаходився в невеликій башті, від якої, до днища бронемашини йшов вал в кожусі. Саме цей вал і приводив зброю в дію. До кожуха валу кріпилося невелике крісло стрілка, для більш зручного ведення вогню. Скорострільність була пристойною, шістсот пострілів на хвилину. Огляд в башті був огидний, але зате захист стрілка високим. Гилу було доручено стежити за цією зброєю і, в разі тривоги, скористатися нею. Боєзапас був не поганим. В штатній комплектації, кулемет оснащений однією стрічкою на дві з половиною тисячі патронів. Але Діана зажадала від генерала Дугласа, щоб кулемет доукомплектовали ще двома стрічками.

Проїжджали вони за день не багато, хоч на дорогу і йшло майже по дванадцять годин. Причиною тому була швидкість бронетранспортера, він міг їхати зі швидкістю не більше двадцяти п'яти миль на годину. І це по рівній дорозі. По гірськім стежкам він плентався зі швидкістю пішохода. До того ж жорсткі сидіння уздовж борта не мали до комфорту. Тому ввечері, до моменту стоянки, у всіх нили кістки. Першу ніч вони провели в невеликому готелі на околиці Зенджан. Гарнізону там не було, але місцеві добре ставилися до британців. Друга ніч була в степу. До Тегерана залишалося близько п'ятдесяти миль, але Діана не ризикнула їхати вночі. Та й дорога стала гірше, і бронетранспортер не міг йти на максимальній швидкості.