Пил богів

XXV

Машина розмірено їхала засніженим містом. Залишити обложений будинок виявилося не так складно: сержант був більш згідливий, ніж Стефан і забезпечив відхід. Щоправда, це коштувало йому правої кисті, але солдати підкорилися наказу і пропустили машину, на якій раніше їздив Стефан.

Машину вів Граймс. Діана, Міяко та поранений Семюель сиділи на задньому сидінні. А Гіл сидів на передньому. Семюель важко дихав, він втратив багато крові, і йому терміново була потрібна медична допомога. Міяко як могла, затискала його рану, а Діана притримувала голову, не даючи йому знепритомніти. Граймс іноді поглядав у дзеркало на них. Гіл же сидів і задумливо дивився на живу зброю, що лежала в нього на колінах.

- Я вбив Стефана, - тихо промовив Гіл. Граймс кинув на нього швидкий погляд і повернувся до дороги. Діана подивилася, але промовчала, а Міяко жалібно вимовила, притискаючи криваву ганчірку до живота Семюеля:

– Господарю...

- Він погрожував нам, - насилу сказав Семюель.

- Мовчіть, - тихо промовила Діана, - ви втратили багато крові.

- Чхати! – відповів Семюель. - Цей говнюк хотів убити тебе, леді Діану і навіть Міяко! Не шкодуй, що відрубав йому голову.

- Так, ви маєте рацію, - відповів Гіл, - але я вбив його не тому, що він загрожував нам. Міяко його підстрелила, і він би все одно помер, я міг просто відрубати йому руку з револьвером та й годі. Я просто вбив через те, що міг його вбити. Не залишив там вмирати, спливаючи кров'ю, а добив. Розумієте?

- Вітаю, - насилу промовив Семюель, - ти перетворився на справжнісінького покидька, яких повно на землі. Тебе більше не будуть гризти докори сумління з приводу смерті такого ж покидька як й ти. В цьому немає нічого страшного. Страшно стане, коли ти так легко зможеш убити будь-яку людину. Чоловіка, жінку, дитину, не важливо. Тоді це буде лячно.

Він замовк важко дихаючи. Гіл теж не знав, що відповісти Семюелю. Діана мовчала, погладжуючи пораненого по голові, сподіваючись його заспокоїти. Міяко щосили затискала рану Семюеля, хоча пальці вже заніміли та вона не відчувала прилиплої від засохлої крові ганчірки під ними. Граймс хотів вставити свої два центи, але зрозумів, що нічого не зможе додати до слів Семюеля. Гіл подорослішав. Як боєць подорослішав. Він переступив ту межу, коли всі люди однакові та важко натиснути на спусковий гачок. Тепер він розуміє, що є ті, кого можна спокійно вбити та совість не зволить, а є ті, кого краще не чіпати, якщо не хочеш скотитися в низ. Головне, щоб він знову не поставив знак рівності перед усіма людьми, вважаючи, що можна вбити будь-кого.