Пил богів

XXIX

Клинок розбудив Міяко рівно в обумовлений час. А Міяко вже розбудила Гіла. На сході загорялася зоря, і Гіл гнав машину до воріт в'язниці. Окрім живої зброї, яка зараз лежала на колінах у Міяко, у машині знайшовся ще один револьвер. Щоправда, запасних набоїв до нього не було, але це не страшно, основний розрахунок був саме на живу зброю.

Гіл ще керував автомобілем погано, машина весь час виляла на дорозі, але хлопець і не збирався зменшувати швидкість. Він мав намір протаранити ворота. Величезний представницький седан повинен добре з цим впоратися.

- Пристебнися! – сказав він Міяко.

– І не подумаю, – відповіла вона.

- Що за жарти?! – обурився він. - Негайно пристебнися.

– Ні! – відповіла Міяко. – Я терпіти не можу ці... – вона замовкла, не знаючи, яку назву підібрати. - Незручні смужки! - нарешті сказала вона.

- Ти розумієш, що я збираюся протаранити ворота!? – суворо запитав Гіл. Міяко злякалося такого тону. Він говорить серйозно та переймається за неї.

- Ну, добре, - змирилася Міяко і пристебнулася ременем. Тим часом Гіл виїхав на пряму ділянку дороги перед воротами в'язниці. Було ще рано, і на вулиці практично нікого не було. Хлопець утопив педаль газу, і машина почала розганятися.

- Може, як було на Кодокуна-Сенші? – злякано запитала Міяко, спостерігаючи за воротами, що наближаються.

- Ні, - відрізав Гіл, - ми увірвемося прямо, а не обходимо!

- Як скажеш! – тремтячим голосом промовила Міяко, закриваючи голову руками.

Машина врізалася в решітчасті ворота, геть-чисто знісши їх. Гіл ударив по гальмах і повернув кермо вліво до упору. Від удару клинок підкинуло в салоні та розвернуло. Лізом він устромився в панель приладів дивом нікого не зачепивши.

– Ого! - свиснула Міяко, гладячи на клинок. Вона ще не відійшла від різкого маневру Гіла. Спочатку її вдавило в крісло, потім різко сіпнуло вперед, але ремені не дали їй відлетіти у вітрове скло.

Гіл швидко відстебнув ремені та, схопивши клинок, вискочив із машини. Висмикуючи клинок, він розніс у тріски приладову панель. Міяко навіть довелося зажмуритися і закритися руками від уламків, що летять, але все обійшлося.

Вартові на вежах біля воріт спантеличено дивилися на машину свого начальника. Коли звідти вийшов не водій мосьє Лефевра, а невідомий хлопець із мечем у руках вони скинули гвинтівки та вимагали його здатися.