Запах Волі

Розділ 13

★Рафаель★

В тій стороні замку куди пішов я була тронна зала чи щось подібне. Величезні вітражі на вікнах, на стіні вірить гобелен з зображенням герба, скоріше за  все, королівської сім'ї. Було ще кілька кімнат які я незабаром перевірив, після чого повернувся до головних сходів. Схоже я прийшов перший. Спочатку я схотів піди перевірити як там Тая і чи все в порядку, але вона так може й образитись. Тому я залишився ждати.
Через кілька хвилин з другого поверху прийшла Джекі. Ззовні виглядає так само спокійно, тож думаю вона нічого не знайшла, але краще спитати. На мою стурбованість вона спокійно відповіла:
— Нічого підозрілого чи небезпечного я не знайшла. В основному однакові старовинні кімнати. В кінці була вежа що вела до бібліотеки. — вона трохи задумалась, — о, і ще дещо. — Джекі дістає щось з торби з травами. В думках одразу проноситься "Вона поранилася там?"
"В замку ж не можуть бути рослини?"
Але з сумки вона дістає на диво не трави. Джекі простягнула мені три книги. Явно дуже довго лежали в бібліотеці, про яку вона згадувала, бо можна помітити сліди від її пальців, коли вона стирала пил.
Я обережно взяв їх до рук і став з цікавістю розглядати. Можливо зі сторони я виглядаю як мала дитина щойно отримавши нову іграшку. Та зараз мені байдуже на це.
— Не думаю що ми ще повертались би туди, того взяла кілька. Але я не знаю про що ти читаєш тож взяла любі. Вибачай, як не угадала. — мовила ворона поправивши сумку на плечі.
— Дякую... — тихо пробурмотів я. Зараз я просто щасливий розглядаю подарунок. Схоже, я справді поводжусь як дитина.
Джекі тихо захихотіла спостерігаючи:
— Можливо мені здається, але я вперше бачу як ти посміхаєшся. — тихо сказала вона. І тут я зрозумів що мої вуста розпливлись в легкій, вдоволеній  усмішці, а кілька книг я притиснув ближче до себе ніби хтось їх в мене забере
Я почув тихі й трохи кульгаві кроки зверху. Піднявши голову на Зака я перестав посміхатись і менше притискаю свій скарб до себе.
Тінь повільно спустився по сходах, ще трохи кульгаючи.
— Про що воркуєте? — не дочекавшись відповіді Зак продовжив, — Там все в порядку.
— З моєї сторони теж, — озвалась Тая підходячи до нас ближче. — Залишаємося тут, так?
Я кивнув. В тій частині де був я залишатись не дуже зручно. У такій величезній залі сильні протяги та й не дуже затишно. По словах Саламандри кімнати що вона бачила були б найзручнішими. Досить великі, щоб ми всі помістились в одну з них і не надто велика.
Раптом її розповідь перервав гучний грохот. Грім застав зненацька усіх. Зак притиснувся ближче до поруччя сходів та вже за мить став готовий захищатись, Джекі перехопила сумку з травами ближче, я здригнувся, а сестра навіть підскочила.
Схоже гроза почалась. Чи то ми всі боїмося грому, чи просто занадто втомились останнім часом.
Саламандра провела нас до тієї кімнати про яку розповідала. Тут є невелике ліжко, комод та дзеркало. А ще багато павутини та пилу. Спати ми будемо на ліжку, в подобі вовків. Так, у лісі зазвичай не так м'яко, але й не підлога. Було б добре пополювати, але коли там така злива ми вже якось потерпимо.
Тая і Зак пішли оглянути замок трохи далі, куди ми не дійшли. Тінь хотів піти сам, та якщо він хоче піти далі нам все-таки краще не розділятися. На останок Саламандра сказала мені:
— Можливо ми повернемось трохи пізніше, я спробую вмовити його потренувати мене. Тож не хвилюйся, — і хутчіше побігла наздоганяти його.
В кімнаті лишилась лише Джекі. Вона копирсається у своїх травах перекладаючи їх чи може перевіряючи.
Вона поводиться більш задумано, чи мені здалося? Якби там не було та я не став розпитувати. Натомість дістав одну з нових книг і став розглядати її. Спочатку темну обкладинку та назву, написану фігурними літерами.
Поки я розглядав її ззовні вона раптом розгорнулася. Сама. Але в кімнаті немає вітру чи протягу. Від неочікуваності я навіть завмер, затамувавши подих. Та більше нічого не сталось.
Тепер я став розглядати її зсередини. Це рукопис. Почерк закручений, місцями додаткові риски, скоріше як якась особливість чи декоративний елемент. Я почав розглядати зміст сторінки.
Тут розповідається про давнього духа, що поглинає негативні емоції в наслідок свого прокляття. Він хотів винищити одну зі зграй, в якої були непогані відносини з королевою. Придворний маг, на прохання корони, прокляв цього духа.
Тут кілька разів згадується його ім'я, проте воно всюди закреслене. Настільки що неможливо розгледіти й букви.
Ще трохи погортавши цю книгу я прочитав про конкретних осіб таких рас як: ельфи, відьми, феї, сирени чи русалки, різні духи та демони. Деяка інформація була більш загальною, щось з цього я вже знав. Наприклад: що перші гібриди цілителі вчилися майстерності лікувати від ельфів чи що сльози русалок діють як приворотне зілля, а сирен – як сильна отрута; відьми, частіше за все, живуть на болотах мирним життям.
Через якийсь час я відклав цю книгу в бік і подивився на дві інші. Одна з них збірка різних відомостей про рослини, інша або проза в трохи незвичному форматі, або літописи.
Я відразу вирішив що книгу про безліч видів рослинності залишу для Джекі, інші ж дві – для себе.
Та з голови не можу випустити що перша книга розкрилась таким дивним чином. Без фізичних махінацій. І те що вона розгорнулась на конкретно цій сторінці з проклятим духом.
Я повернувся до Ворони. Дівчина сидить задумано розглядаючи кімнату та щось бурмоче.
Заради всіх святих, духів та демонів, чому всі дівчата так полюбляють балакати з собою?! Я тут. Зовсім поряд. Може чогось я і не розумію, але я точно не найгірший співрозмовник! Як мінімум краще ніж розмови з порожнечею. 
Однак, я протягнув їй книгу про трави і надто спокійно, як для моїх роздумів, мовив:
— Ця, про рослини, тобі напевно буде цікавіша і корисніша, ніж мені.
Вона здригнулась точно не очікуючи що я почну розмову з нею. Вона розсіяно кивнула і взяла збірку до рук.
— Ти обирала їх чи брала перше що попадеться на очі?
— Ну, я ж не знала що ти любиш читати. До того ж я думала що спізнююсь, — обурилась вона.
Я зітхнув і відповів, підперши голову рукою:
— Я не дорікаю. Просто цікавлюсь.
— Там було кілька рядів з книжковими полицями. Я обирала з різних стелажів. Тому, якщо вони пилюжились там хоч по якійсь системі, то книги мають бути на різну тематику. — трохи подумавши, мовила вона більш спокійно.
— Зрозуміло, — тихо буркнув я. Це все пояснює. Але чому ця книга розгорнулась саме на цій сторінці. Я не вірю у випадковості, але й Джекі не бреше. Можливо мені доведеться повірити в чудо.
Що ж, подумаю над цим пізніше. Зараз мене насторожили швидкі кроки у бік дверей. Скоріше за все Саламандра та Тінь  повертаються, та якби все було б добре Тая крокувала б повільніше, прогулюючись. Вона хотіла б більше дізнатися про Зака, а для того, щоб розговорити когось як він потрібно не мало часу.
Джекі відклала книгу на ліжко, насторожившись. Вона теж почула кроки. Я встав і опинився навпроти старого дзеркала, за мною вікно. У віддзеркаленні я бачу як щось за вікном плавно пішло повз. Силует схожий на людський, але... Якийсь він прозорий, чи що?
Моя рука вже майже вхопилась за ручку дверей, та зненацька вони самі відчинилися ледь не зіткнувшись з моїм обличчям.
На щастя цього разу це було не якесь чудо чи магія, що двері відчинилися самі. Одразу після цього в кімнату поспіхом забігла Саламандра. Схоже, вона бігла, та ще й досить не повільно судячи з її збитого дихання.
— Що трапилось? — швидко і схвильовано питаю я. Поки сестра переводить дух, я раптом згадую що вона йшла разом з недолюбленим мною хлопцем, — І де Зак?
— Вам треба дещо побачити. — сказала рудоволоса дівчина як тільки це стало можливим, — Тінь просто зараз так швидко не побажав би, він теж йде сюди.
Джекі підійшла до неї ближче
— Що ви бачили?
— Я не знаю що це взагалі таке і як це пояснюється. Тому погляньте на це самі поки воно раптом не зникло.
Саламандра сильно вхопилася мені у зап'ястя і потягнула до виходу з кімнати. Джекі побігла за нами. Скоро ми зустріли Зака, якби він не намагався йти швидко недавні рани нагадують про себе. Далі ми крокуємо повільніше, щоб полегшити шлях Тіні і він не відставав.
Тая разом з ним привели нас до великої кімнати на іншому кінці замку. Точніше до великих дверей, що скоріше за все ведуть до такої ж великої кімнати.
Двері вже були напіввідкриті, напевно Саламандра та Зак побували тут.
Відчинивши дверцята ми побачили щось... Щось.
Я вражено спостерігаю за танцюючими і спілкуючимись примарами під музику, що лунає нізвідки й усюди одночасно. Повний місяць освітлює кімнату через високі, великі вікна.
Дощ на вулиці став трохи слабшим. Поглянувши на людей я зрозумів що деяких з цих постатей я бачив на картинах у замку, більшість не розпізнав ніяк. Але судячи з одягу вони приблизно з того ж часу що й привиди з картин. Прохід відчинено десь на половину і нас мало б бути досить добре видно.
Ми не намагалися приховати свою присутність, але мерців ми схоже зовсім не зацікавили.