Розділ 40

14 4 3
                                    


★Рафаель★

Відколи ми вийшли з тієї будівлі, Харонс нам більше не траплявся. З нами йшла Селін та Ная, що допомогла нам. Остання не мовила й слова, я сподіваюся на те, що вона піде разом з рябокрилою потім. За словами Селін, Ная була гібридом, доки Гарпія не перетворила її. Мені справді цікаво чи жила вона в зграї, чи була самітницею? Як потрапила до туманного міста? Коли це було (адже Селін казала, що вони живуть дуже довго)?
Насправді питань у мене було не мало, та жодного з них я не насмілився озвучити. Все ж це не моя справа й вона не повинна відповідати. Тая теж не казала нічого, для неї це рідкість. Якби все було як завжди, сестра вже розпитувала, що трапилось поки вона була не при тямі або щось про напівптах. Проте вона похмуро мовчала. Гадаю, цьому сприяла й втома. Очі сестри трохи почервонілі від сліз. На щастя, зараз вона трохи спокійніша.
Джекі час від часу нервово споглядає на Зака, що його в подобі вовка я несу на руках, немов готова до його пробудження в будь-який момент. Я не згадував про те, що їй скоріш за все доведеться піти, а вона не питала.
Щоправда, зараз я вже й не знаю чи хочу цього. Коли Тінь отямиться, а я в це свято вірю, можливо колись він і піде назад в зграю Вільних. Та зараз він з нами. Я довіряю йому не менше, ніж Джекі раніше. Тому вважаю, що вирішити як вчинити ми повинні разом. Зараз цю проблему ми відкладемо на потім. До того ж цілительська допомога від Ворони не завадить, особливо зараз.
Ми проходили вже знайомими мені вулицями. Ті ж самі руїни й статуї, ті ж жилки дороги. Той фонтан, що якимось чудом перетворювався на дерево, розташований на своєму законному місці. Однак щось у ньому змінилося, щось не помітне для мого зору, але зрозуміле для чуттів.
Повіяв холодний вітерець, потягнувши за собою дівочі коси. Дивацька тут погода. По відчуттях ніби середина осені, хоча від недавно настав початок зими. У містечку постійна мряка.
Коли туман добродушно дозволив нам знайти вихід, я відчував на собі десятки, а то й сотні, пильних поглядів.
– Не обертайтесь. Їх це дратує. Туман не часто когось впускає, але випускає ще рідше. – вперше за довгий час пробурмотіла Ная.
– Ви говорите про нього так, ніби цей туман живий, – тихо сказала Саламандра.
– Ми не можемо знати точно, але в нас до нього так і відносяться. Як до живого, як до якоїсь вищої сили, – пояснила Селін.
– Туман – не випадковість, як і його рішення. Та навряд чи це така ж особистість якою ми могли б назвати нас з вами. – сказала Ная.
Коли ми залишали містечко напівптах туман наче став густішим. Помічаю як Саламандра напружилась. Я пригорнув Зака ближче до себе, коли стало холодніше. Він все ще майже не видає ознак життя. Якщо прикласти долоню до його грудей, буде відчутне слабке, ледь помітне серцебиття.
Він все ще бореться за можливість жити. Селін дала йому шанс перемогти, але врешті решт результат буде залежати лише від нього. Я обережно провів рукою по сірому хутру на загривку.
В тумані ми йшли ближче одне до одного. Нам пощастило і ніяких несподіванок не трапилось. З часом мряка розвіялася повністю.
– О..ого.. – здивовано зітхнула Джекі, прикривши рот рукою.
Я зупинився разом з усіма й видихнув хмаринку пари.
Все навколо припорошило щедрою порцією снігу. Розсіяні сонячні промінчики виблискують на пухкому покриві. Тая кумедно наморщила носа й трохи зажмурилася від яскравості.
– Якщо ти не подвоїш свою звичайну кількість здобичі на полюванні, я дуже ображусь, мій світлий брате. – промимрила Саламандра. Я невпевнено посміхнувся одним кутиком рота.
– Коли ми йшли з лісу цього не було. – похитала головою Джекі, – Як це могло трапитися так швидко?
– Річ у тім, що там, у місті, час йде не так. – поблажливо мовила Селін.
– Там абсолютно усе йде не так. Але там хоча б не так холодно, – Ная потерла долоню об долоню і подула на них. Дівчина трохи тремтить. Я не розуміючи поглянув на фурій.
– Я думав ви не чутливі до холоду.
Уста Селін вигнулись в посмішці, а Ная сказала так само роздратовано як і до того:
– Так і є. Ми не.. – вона запнулась і шоковано подивилась на мене, а тоді на свою знайому.
– Я ж казала, що це спрацює.

Запах ВоліWhere stories live. Discover now