Запах Волі

Розділ 23

★Джекі★

– І що це означає? – пробурчав Рафаель. – Кого і як погубить? Ти ж, певно, якось це зрозуміла. По-своєму, але якесь значення цих слів у тебе має бути. Поясни.
Аетерну ніби бджола вжалила. Вона відійшла від свого затуманеного стану, коли ніби не розуміла що коїться та як діяти.
– Це не щось важливе. Знаєте що? Давайте ми просто це все забудемо! Справді, не важливо.
– Коли ти так кажеш, це перестає здаватись не важливим, тобі це відомо? – зітхнула я.
Свічку перед собою вона миттю задмухнула. Неначе, те, що відьма побачила настільки її наполохало, що навіть не хоче знову дивитись туди. А що як знову привидиться? Напевно, це так.
Тая все ще очікує якихось пояснень від ворожки. З цікавістю споглядає на неї, розглядає ще рідкі краплинки воску, які стікають зі свічки, і дим, що полетів в сторону дверей. Є легкий протяг.
Зак, як мені здалося, мало зацікавлений у цій ситуації, а Рафаель, як і руда, чекає. Хлопець злегка хмурить світлі брови і випалює поглядом крижаних очей відьму. Не важко здогадатись, що його бентежить.
Якби це справді було б не важливо в Аетерни була б не така різка реакція. Вона б не лякалась. І навіть не спантеличувалась би. З її обличчя не сповзала б посмішка і, в крайньому разі, відьма б награно здивувалась. Не по-справжньому. Лише прикидаючись. Вона любить так дражнитись.
– Нумо я спробою передбачити ваше майбутнє на камінцях? – попросила дівчина. Мені здалось, що якщо вона не приховувала б емоцій, то це звучало б більш благаюче.
– Кого може погубити сталь? – зненацька запитав Зак. Брюнет не виглядає стривоженим, ні. Тінь спокійний та холодний. Погляд його більш погрозливий, ніж зазвичай. Можливо навіть я бачу його таким вперше. І не можу зрозуміти: його настільки дратує ця ситуація, її поведінка, саме ворожіння чи те, що саме сказала Аетерна? Її пророцтво.
Відьма на його слова неквапливо виструнчилась, посерйознішала і стала більш спокійна.
– Хоч як ти намагатимешся, я цього не скажу. – відрізала вона. – Є деякі передбачення, які краще не розповідати в слух і сподіватися, що не збудеться. Це такий випадок. Але, щоб повністю не псувати настрій, ну або ж хоча б не сваритися через непромовлені слова, я пропоную компроміс: я знову спробую. На камінцях кварцу. І щоб я не побачила цього разу, я розповім. Вам не обов'язково у це все вірити, якщо є бажання, звичайно, можете навіть вважати мене. божевільною. Мені буде байдуже.
Тим паче якщо про подібні здогадки ви змовчите.
Поглянувши на Зака знову, помічаю, як Тая сіла ближче. Можливо навіть щось сказала йому, щоб заспокоївся. Саламандра зараз сидить поряд з ним, ледь помітно усміхаючись, а Тінь тепер хмуриться. Дійсно щось бовкнула і сидить щаслива. Слово Таї має неймовірну владу над ними, надзвичайно корисна здібність.
– Гаразд. Друга спроба, – зітхнув Зак.
Відьма точно не забула те що розгледіла, в тому вогнику, та приховує це старанно. Вона взяла в долоню камінчики розміром з величеньку ягоду, лиш ці були трохи видовженні та приплюснуті. Аетерна тримала їх якийсь час, немов намагалась зігріти до температури тіла. Тоді в один момент вона один раз струснула їх, після чого легенько кинула на стіл.
– У свічці якийсь сенс міг бути, але тут... – тихо бурчить Саламандра, слідкуючи за руками відьми. Ворожка тихо шикнула на неї, щоб не заважала.
Якоюсь мірою я з Таєю згодна. Кварц упав повністю хаотично, без натяків на схований сенс.
Рафаель вигнув брову і підсунувся ближче до Аетерни.
– Він зламався, – фиркнув Зак саркастично. Саламандра спантеличено дивиться на це та повільно киває, погоджуючись з Тінню.
Промінь заглядає на каміння зі сторони ворожки. Дивиться ніби вперше, попри те, що вже витріщався на них раніше. Аетерна ж трохи відсунулась, дозволяючи білявому сісти ближче до цього боку стола.
Рафаель провів пальцем поміж деяких камінців, окреслюючи контур чогось.
– Це... Чийсь силует?
Я кліпнула. Чи був він колись настільки невпевненим у своїх словах?
Відьма усміхається дивлячись на камінці, після цього вона підвела до нас погляд. Побачивши, що ні я, ні Зак з Саламандрою не дуже розуміємо, що відбувається, вона пояснила.
– Як я й обіцяла, озвучую те, що розгледіла. Цього разу схоже, це побачила не лише я. – Почала відьма, – Тут обрис когось чи чогось, позаду людини. І цей образ зловіще посміхається, як мені здалося.
– Чи кричить, благаючи про щось, – спокійно знизав плечима Рафаель.
– І ви побачили це в камінні? Ось так-от конкретно?! – дивуюсь я.
– В мене немає проблем з фантазією, – сказала Аетерна, хоча інтонація була така, неначе хизувалась.
– Агов! Я не маю жодних претензій до своїх дум! – обурилася Саламандра.
– Там можна ще багато чого побачити. Якщо коротко, то ви в майбутньому ще намучаєтесь. – відповіла їй Аетерна.
– Це все що ти можеш сказати? – пробурчав Зак.
– Ні, можу ще побажати удачі. Бажаю удачі. Вона вам знадобитися, – посміхнулась дівчина, кепкуючи з нього.
– Ну, дякую. – зітхнув Зак, коли Тая тихо захихотіла.
Я опустила погляд на підлогу. Харонс. Мені вже давно потрібно поговорити з ним, та немає часу на це. Робити те це коли в кімнаті є ще хтось не хочеться, це надто помітно. Однак мені треба вже вирішити, як здихатися його. Не гоже ходити весь час зі тінню, що по суті привид, яка вистежує всіх поглядом. Хоч я іноді забуваю про нього, його присутність часто відчувається. Харонс справді ніби вистежує щось, більшу частину часу. Мене це неабияк турбує...
– Гей, розкажіть про устрій зграй. – попросила Аетерна.
– Дурнувате питання. Ти достатньо довго жила по сусідству зі зграєю, щоб знати як там все. – відповіла я їй.
– Так, але ви ж не з одної зграї. Зараз ви, певно, всі самітники. А раніше як було?
– Ми, – сказала Тая кивнувши на свого брата, – завжди були самітниками.
– Про життя самітників я дещо знаю. А як щодо тебе? – вона повернулась до Зака. – Ти не дуже схожий на зграйного. І самітники трохи інші.
– Не варто так узагальнювати всіх, – буркнув Тінь, питання про його зграю йому точно не подобаються.
– Ні, серйозно. У зграї ти був би більш спокійним, я впевнена. Або просто б не терпів би їхню компанію. – сказала відьма вказуючи на нас усіх.
Зак не збирається відповідати, він намагається не піддаватись на її провокації, хоч як би важко йому це не давалось.
– А ще я чула, що існують такі зграї вільних. На них останнім часом не рідко нападають рейдери. Кажуть, кілька навіть повністю винищили. Одна відьма розповідала що проходила повз і бачила ціле поле крові. Крові й трупів гібридів.
– Досить, Відьмо. – смикнув її Рафаель. Але вона не спинилась. Аетерна продовжила описувати жорстокі та жахливі події.
Це дійсно вже занадто.
Руки Тіні, що раніше лежали на столі, зникли як тільки почали труситись досить помітно. Він відводить погляд в бік та намагається зосередитись хоч на чомусь. Погляд в нього зараз неуважний.
Тая, яка зараз сидить найближче до нього, взяла його за руку під столом і трохи стискає, з мого боку це помітно. Вона також намагається якось заспокоїти його словами, що саме вона каже я почути не можу, та це схоже не допомагає.
– Та дівчина яку я перестріла, розповідала, що бачила як з тіл іноді навіть кістки стирчать. У когось була зтягнута шкіра чи обдерте хутро.. Вона казала що бачила це десь нещодавно, що це сталось зі зграєю на яку рейдери нападали вже пів року тому.
– Прошу, замовкни, Відьмо... – дрижачим голосом тихо попросив Зак. Він ламається з середини. Боюсь лиш би він не почав задихатися тут, бо дихає він вже тяжко.
Ні в мене, ні в Рафаеля не виходить заткнути Аетерну.
Колись Луїза просила остерігатися її хоча б через вік. Ні, вона не боялася її старості. Але "З вічним життям втрачається цінність життя таких як ми". Тих хто живе значно менше. Втрачається сенс багато в чому. Все стає лиш розвагою у вічності...
Проте це не виправдання тому, що вона робить зараз.
Тая не могла заспокоїти Тінь і в якийсь момент він не витримавши утік. Здійнявшись зі стільця швидко пішов до виходу. Я навіть не знаю чи він повернеться. Він не заслуговував слухати все це.
І Аетерна замовчала.
Тая піднялася й обійшовши брата, встала перед відьмою.
Замахнувшись вона різко, і напевно з усієї сили, дала їй ляпаса.