Запах Волі

Розділ 27

★Зак★

Полювали ми не більше ніж годину. З Рафаелем ми розійшлися одразу. Впіймавши єнота, я трохи поганявся за вгодованим зайцем. Скоро він пристосовуючись до світу стане ясно білим, а помітити мене буде легше. Певно, Промінь обранець зими, ідеально підходить до умов.
Трохи пізніше я вловив запах оленини. Тихо просуваючись лісом, прислухаюсь і намагаюсь зрозуміти де саме здобич і чи не помітила вона мене. Аж ось бачу невелику особину на галявині. Тварина шукала поживи й стане здобиччю. Харчовий ланцюг іноді дивує жорстокою несправедливістю.

Пригадалося як колись давно, ще в зграї ми сиділи ввечері біля вогнища, смажили їжу до вечері. Тоді було ще тепле літо, але в ту пору вже сутеніло. В такі вечори, разом з сім'єю й друзями ми часто розповідали якісь історії, іноді вигадані. Старші залюбки ділилися старим досвідом і відповідали на запитання про все.
– Дідусь Гарі казав, що в інших зграях відрізняються навіть вечері! Але... Хіба можна їсти не так? – дивувався дванадцятирічний я.
– Ага! За його словами вони звертаються до духів! – захоплено підхоплював мій брат.
– Він бреше, – фиркнула Лань, повністю не вірячи, – Не важливо звідки вони, та полюють своїми лапами. Для чого радитись з тими, хто до цього не причетний?
Мама таємниче посміхнулась. Темне пряме волосся не акуратною косою падає їй на плече. Вона з цікавістю спостерігала за нашою суперечкою і лиш тоді, коли ми помітили її погляд й замовкли, вона втрутилась:
- Здається мені, якщо вас не зупинити, то ви придумаєте щось надто геніальне колективним розумом.
– То для чого вони це роблять? Чи це справді маячня? – нетерпляче запитав я з неприхованою цікавістю.
Я був допитливим, можливо, навіть занадто.
– Насправді це все залежить від зграї. Завжди по різному. Хтось вірить в духів лісу, а хтось промовляє подяки за вдале полювання предкам. – провадив Алекс. Цей гібрид любить давати всім клички, чим дратує мене. Одночасно з цим він майже завжди має відповіді на наші питання. "Розумний хлопчак" – так називає Алекса його сестра в помсту за решту прізвиськ, що він вигадав.
– Але в чому сенс? Ну духи ж дійсно ні до чого не залучені в полюванні. – не вщухала Лань. Її зелені очі цікаво миготять у світлі вогню.
– Можливо, їм легше повірити у здобутки нематеріальних створінь, ніж у свої власні. – здвигнув плечима Алекс.
– Комплекс меншовартості? – згадав Мейсон. Розумник раніше говорив про щось таке.
– А може людям просто вірити хоч у щось, щоб виправдати всі події? – припустив я.
– Що ти маєш на увазі? – подала голос мама.
– Ну, наприклад якщо заєць виявився не таким вже й прудким, то їм допомогли мерці. Чи от сонце зійшло – заслуга давніх духів.
– Це більш менш можна уявити за правду, але однаково дурно звучить, – зітхнула Лань.

Ми тоді ще довго дискутували на цю тему. Мама мала рацію: якщо нас не відволікати вийде дійсно безумна теорія буття.
Чи дійсно в полюванні допомагають духи? Я не знаю. Та гадаю, це справді може бути так. Достатньо лише трохи віри...

Поки олень не помітив мене я повільно й тихо скрадався до нього в траві. А коли я був за кілька кроків до сніданку, щось світле, немов сніг чи сонячний промінь серед темного дня, майнуло переді мною і повалило оленя, одразу перегризаючи шию.
Чому я не помітив Рафаеля? Можливо надто поринув у спогади. А він?
Це вже не має ніякого значення, коли я, тихо зітхнувши, допомагаю йому дотягти оленяче тіло до місця, де нас чекають Тая й Джекі.
– Джекі уміє полювати? – тихо питаю я, зрозумівши що жодного разу не помічав її за цим заняттям.
– Так. Але як я зрозумів, в неї це гірше виходить, ніж поратись з травами. Хоча сам такого не помітив. – відповів Промінь.
На відмінну від Джекі, Саламандру до полювання буквально тягне. Я бачив з якою надією вона завіряла Ворону, що їй краще. Сподіваюсь, вона не образилась.
– Коли ми були у відьми, ти швидко поладнав з Люнаном. У твоїй зграї теж були нокси? Їх також використовували як фамільярів? Мене здивувало, що Рафаель сам розпитує мене про зграю Вільних. Однак від останнього питання я ледь помітно скривився.
– Їх не використовують. Вони живуть