Запах Волі

Розділ 15

★Зак★

Погляд його крижаних очей спалює мене з середини так, як, здавалось би, не могли робити це  очі настільки холодного кольору. Останній взір Рафаеля був красномовнішим за будь-які слова.  Ледь помітно здригаюсь від хорошого уявлення того, що він зробить зі мною якщо повернувшись не застане своєї сестри поряд.
Ймовірно відгризе мою голову.
Не надто позитивна перспектива, еге ж? Вирішую менше думати про те, що краще б і не трапилось, і думками повертаюсь на бал привидів. На цей момент зірване дійство демонструє лише  крики, переляк і суцільний жах.
Поряд зі мною стоїть дівчина з вогняним волоссям і неймовірним ластовинням на обличчі. Її карі очі розплющені трохи більше ніж зазвичай, сподіваюся не від страху. Хоча залишатися в цій ситуації повністю спокійним міг би лише божевільний для якого це комфортне середовище.  А вона іноді здається мені менш божевільною, ніж навколишній світ.
Я підійшов трохи ближче до Саламандри тому, що якби я сказав тихо вона мене, вірогідно, не почула, а надто голосно злякалась. Вона все так само заворожено поглядає на хаос, що створюють привиди і створіння що завітали до них.  Не надто голосно окликнув дівчину, щоб привернути до себе її увагу.
– Нам краще відійти трохи далі від вікон. – я кивнув на дальню стіну, біля якої зараз менше привидів і є якась відстань до вітражів, – Якщо прибуде більше вальцірій, уламки скла можуть впасти на нас.
Вона кивнула на мої слова, нарешті відводячи погляд від примар. Поглянувши на її обличчя я вже не такий впевнений що вона мене слухала, та вона знову кивнула, ніби повторно обдумуючи мої слова. 
– Пішли, – упевнено промовила Тая, після чого одною рукою обережно взялася за моє передпліччя. 
Я пішов уперед ведучи її за собою. Можливо така її природа – говорити хоч про щось, коли нервує. Бо балакає вона точно не весь час.  
– Ти сказав щось про вальцірій. Так вони називаються? Ці створіння що влізли на свято привидів? – говорить вона з цікавістю, при тому не відстає від мене.
Я справді дивуюся що вона не знала про цих створінь. Вирішивши довго не мовчати тому, що стає вже помітно що нервуємо ми обоє, я починаю розповідати, згадуючи деталі, що мені розповідали в моїй зграї.
– В різних місцях їх називали по різному тому, точної назви цих створінь я не знаю. Хтось називав їх вальціріями, хтось вальцірісами, а дехто взагалі додумався накликати вельзірами. Ніхто не знає який з цих варіантів є найбільш вірним. Сьогодні я побачив їх уперше. Раніше знав лише з оповідок деяких вовків у зграї.