Запах Волі

Розділ 35

★Джекі★

Рябокрила дівчина в яскравих плямах власної крові поволі сіла і мовчки споглядає на місце де щойно була рана. Я не чула раніше про фейський цвіт і не розумію як вона за допомогою нього ось так вилікувалась. Це було... Чарівно.
Я залишаюся трохи далі від решти і довго не наважуюсь підняти до них погляд.
– Що ми будемо робити далі? Хіба тут безпечно якщо він може пробратись сюди? – спитала Тая, скоріш за все в Рафаеля.
– Він зміг сюди потрапити через те, щоб разом з вашою подругою. Гадаю сам би він не зміг, однак він сильніший через вік. Не знаю чи могло б це якось вплинути. – відповіла Селін.
– Ти все ще нам загроза? Все ще збираєшся вбити нас після сходу сонця? – втомлено зітхнув Рафаель.
– Тепер це під питанням. Мої плани дещо змінилися.
Вони всі на якийсь замовчали і я поглянула до них. Тая стоїть поряд з братом. Сам він виглядає пригніченим, а Саламандра замисленою. Зак повільно пішов в мою сторону й підняв свій кинджал, який був неподалік від мене. Хлопець виглядав насторожено та не зводив уважного погляду з мене.
– Нам потрібно поговорити про це. – промовив Промінь.
– Гаразд. Я розповім все, що знаю, все що трапилось і як до цього дійшло. – кивнула я, а тоді продовжила, – Але який з цього сенс? Ви не повірите мені.
– Можливо. Але, ну погодься, в нас є на те причини. Через тебе нас усіх атакували й ледь не повбивали. Поважна причина, щоб зневіритись в тобі, не думаєш? – гмикнула Тая й гидливо скривилась.
– Не я цьому причина, це Харонс! – заперечила я.
– Джекі, але ти про нього знала. Ти могла нас попередити чи ти принаймні сама знала що щось мало статись. В такому випадку могла б дізнатись від нього більше інформації й завдяки їй допомогти з ним боротися. – тихо буркнув Зак нахмуривши брови.
– Він був моєю тінню з моменту як ми вийшли з замку і до того як прийшли сюди. Але в цьому місті він зник і до тепер я його не бачила. – спробувала пояснити я.
– Тобто він не наглядав за тобою тут? І в тебе був шанс розповісти? – одразу ж налетіла Саламандра.
Спочатку я трохи розгубилася, адже якоюсь мірою вона мала рацію, але...
– Коли? Одночасно з тим як ти сперечалась проти Гарпії й шукала нам ворогів? Чи коли ми намагалися дістатись в безпечне місце, яке виявилось не таким вже й безпечним? – я звучала більш впевнено, аніж раніше. Звідкись з'явилась незаперечна рішучість і поки вона не зникла, я захищатимусь до кінця.
– Нагадай-но через кого це місце не безпечне? – продовжувала руда. Її очі перетворились на дві щілинки.
– Це зараз не так важливо. Я вам потрібна, навряд чи ви маєте ще тої рослини, та й Селін скористалася якимись чарами... Особливо враховуючи небезпеку зі сторони Харонса вам потрібна цілителька.
– Так, ти права. – кивнув Рафаель, перериваючи нашу суперечку, але його спокійний голос чомусь здавався більш загрозливим. – Проте цілителі знаються як на лікарських рослинах, так і на отруйних. І деякі з них універсальні при різних способах приготування ліків. Ти можеш нашкодити нам, а поки щось жахливе з нами не трапиться ми цього й не дізнаємося. Ти нам потрібна, але нашу довіру ти втратила.
Я затихла й судомно вдихнула. Слова не можуть бути такими гіркими, навіть коли я розумію чому так трапилося.
– Ми тепер по різні сторони? – тихо спитала я.
Вони перезирнулись, Зак невпевнено почав:
– Ми потрапили сюди разом і вийдемо теж разом.
Їм не було коли обговорювати рішення, але цього разу вони дозволили йому вирішити. І здається, це незвично й для самого Зака, але його відповідь мене задовольнила.
– Але не сподівайся на наш захист. Якщо доведеться ти станеш зручним важелем впливу на Харонса. – вже спокійніше мовив Рафаель.
Тая кивнула.
– Ага, та поки що ти повинна будеш розповісти нам все що знаєш про духа й те як довго він з нами та чому приєднаний до тебе. Можливо... Можливо в тебе буде шанс виправитись.
Я кивнула, погоджуючись.
– І... Джекі. Ти нам не друг, але не роби з себе ворога для нас. – попросила Саламандра.
– Я хотіла б колись повернути наші старі взаємини, та розумію що це малоймовірно... – стиха почала була я, проте крижаний голос Рафаеля мене перервав.
– Так. Так, тут ти права. Це дуже малоймовірно. Зараз тобі навіть не варто думати про це, просто розкажи усе що знаєш.
Схиливши голову, я зітхнула й вирішила відкласти це до більш сприятливого часу.
– Тоді, коли були в замку, як лишень прийшли і оглядали його, я натрапила на бібліотеку в вежі. Це вам відомо. Там були якісь старі вази та глечики найрізноманітніших форм. Один з них я випадково зачепила і сталося "оце". – пробурчала я. – Це якщо дуже коротко.
– Я чула, що з деякими заклинаннями можна запроторити душу в якийсь предмет. Але на місці заклинателя я б вибрала щось не таке тендітне як ваза. – пирхнула Селін, що вже вмостилася назад на сходинках. Якщо не зважати на плями засохлої крові, то нічого й не видає що кілька хвилин тому вона ледь не попрощалася з життям.
– Ну, у вас тут і камінь не здається дуже міцним – куди не глянь уламки. – відповіла Тая.
– Ага, але каміння в нас зачакловане не для того, щоб утримувати древніх духів. – кутик уст Селін ледь помітно сіпнувся, натякаючи на посмішку.
– Справді? – здивувалась Саламандра, після чого очі її трохи округлились. Дівчина похитала головою, – Цього разу питання дійсно було не правильним. З якою метою насправді зачакловують це все каміння що навколо?
– Довго історія. Мені цікавіше дізнатися про того покидька. – кинула рябокрила.
– Чому ти не розповіла нам про нього тоді? – подав голос Зак.
– Відповідь вас не сподобається. – стиха мовила я.
– Підозрюю вона буде дуже нелогічна чи дурна. – докинула Селін.
– Друге. Якщо ти звісно про відповідь. Як тільки я його знайшла я вирішила розібратись з цим пізніше. Чи вирішила що він сам якось відчепиться...? Я не дуже добре це пам'ятаю. Згодом, після того в нас з'явились глобальніші проблеми.
Рафаель кивнув.
– Гаразд. Але потім ми були в лісі й з відьмою. Часу аж до тепер було вдосталь. Чому, Джекі? – спитав він.
– Після замку він якось вирішив все ж поговорити зі мною, коли нікого не було поряд. І я, м'яко кажучи, опинилась не в найзручнішій ситуації.
– Чим він тобі погрожував? – запитала Тая з явною підозрою в голосі. Не вірить мені.
– Вами. – тихо буркнула я, – Харонс поглинає негативні емоції і цього виявилось достатньо щоб він став сильнішим. Він частково і не надовго може ставати матеріальним, це повністю дозволило б йому щось утнути. Ви самі бачили на що він здатен. Він хотів, щоб я мовчала, це я й робила.
– А якби ми його помітили? – спитала Тая
– Помітили? Гадаю це неможливо. Він казав що якщо він того забажає лише я зможу чути та бачити його.
– Але це не так, – заперечив Зак. Він кивнув на Рафаеля, – Він його помічав кілька разів.
– Як? – видихнула я.
– Особисто я вже була вважала що йому ввижається. – пробурчала саркастично Тая.
Білявий хлопець проігнорував шпичку від сестри й тихо мовив:.
– Не кожна тінь рухається отак коли її власник спить. Чи взагалі, тінь ж не живе власним життям чи....
– Власною смертю. Фактично він мертвий. Дух. Привид. – виправила Селін й Рафаель закотив очі.
– Так, дякую, що нагадала настільки важливу деталь. Гей, народ, ми справді збираємося протистояти древньому духу, що ледь не повбивали нас усіх за хвилину? – Тая певно сподівалася на "Ні". Але Зак лиш додав:
– А ще крилата істота, що можливо хоче перетворити й тебе.
– І купа таких же напівптах, що радо нами поласують, – фиркнув Рафаель.
– Дуже класне становище, скажу я вам. Вас тут врятує лише удача. Або доля, – докинула Селін, і її уста трохи ворухнулось, нагадуючи, що щось людське в ній ще лишилось.
А Промінь від її слів ледь помітно скривився. Такої я реакції спочатку не зрозуміла. Проте згодом згадала, як Тая колись ще дуже-дуже давно, коли ми лише познайомились, розповіла мені цікаву деталь, яку я чомусь запам'ятала.
Рафаель не вірить у долю.