Запах Волі

Розділ 43

★Джекі★

З супроводом легенького снігу ми крокуємо лісом. Усі четверо в людській подобі, а поряд йдуть Селін та Ная. Їхні крила сховані під кількома шарами одягу, що точно не є зручним. Проте з обличчя Селін останнім часом не сходить на диво приємна усмішка. Ная, хоч і часто ходить з постійним виразом байдужості, кілька разів сама починала розмову, випитуючи про життя зграй зараз.
У напівптахів немає причин залишатися з нами, вони просто йдуть собі поруч.
Заку стає краще і, попри рани, що в нього залишились, деякі з яких перетворяться на нові шрами, він в гарному настрої. Коли Ная чи Селін надто близько, хлопець більш напружений та, гадаю інстинктивно, намагається не відходити від Рафаеля і Таї. Мене ігнорує як і спочатку.
Саламандра ж визнає моє існування поряд й іноді навіть пробує розмовляти зі мною. Стисло. Коротко. З витриманою усмішкою і трохи неохоче.
Але я безмежно вдячна їй за ці спроби. Вона стала веселішою зараз. Тая це та сонячна частина нас, що не дозволяє йти похмурими чи в холодній тиші, коли для того, щоб заморозити нас є зима. Ні, її сміх і розповіді зігрівають навіть від холодних вітрів, якщо такі вже трапились.
Мені цікаво чи було так само коли вони подорожували з Рафаелем лише вдвох. Чи розповідав він їй щось з таким же захватом? Чи була його посмішка така ж яскравою? Як виявилось, моя уява не здатна на такі фантазії.
Я йду трохи позаду них.
– Мені здається, що світ трохи збожеволів. – знову почала руда.
– Авжеж, – тихо пирхнув Тінь.
– Ну, я серйозно. А що якщо світ божеволіє і навіть не трохи?
– Тоді ми божеволітимемо разом зі світом і не помітимо різниці. Все як зазвичай. – знизав плечима Рафаель.
Селін засміялась, вклинюючись в цю суперечку.
– Те, що вас одного разу спробували вбити, ще не означає, що все йде шкереберть.
– Якби ж то. Але це вже не вперше. – гомонить Тая. Вона почала перераховувати, але при цьому згадувала лише те, що ми пережили всі вчотирьох. Селін вражено слухає її. Емоції рябокрилої здаються дуже насиченими, як запах свіжих трав. Скільки часу вона могла провести без почуттів до світу? Напевно набагато менше, аніж Ная. Друга жінка набагато стриманіша, немов просто не може показати більше.
Мій погляд перенісся до Тіні, що раптом напружився й став більш настороженим. Це також побачив і Рафаель.
– Ти щось помітив? – спокійно запитує Промінь. Здається, з часом я навчилась розрізняти цей його стан. Спокій, коли він розслаблений, і спокій, коли він готовий до оборони в ту ж секунду.
Тая з цікавістю зиркнула на Рафаеля.
Мені згадалось як Зак питав мене в домі Селін, чи маю я пилок зірчастої лілеї. Наскільки мені відомо, ця не поширена квіточка може придушувати наші чуття. Луїза колись вчила мене як вона виглядає й просила не дихати пилком зірчастої лілеї, аби не втратити раптом нюх. Це, звісно, не на завжди. Але цілителям дуже важливо відчувати запахи, адже деякі рослини лиш так і можна розрізнити. А ще моя наставниця казала, що іноді гібриди народжуються з посиленими нюхом або слухом. Це не хвороба, а вроджена особливість, що іноді може заважати. Саме тоді можуть використовувати цей злощасний пилок.
Тому, можливо у Зака саме це і він знає як з цим впоратись. Я сподіваюсь, що знає, позаяк пилку зірчастої лілеї у мене немає.
Питання, задане Променем, звучить так, наче він знає про цю особливість, але я не думаю, що Зак справді розповів би йому. Проте, гадаю, він міг би розповісти Саламандрі.
– Я.. мені здається, тут хтось є. Хтось ще. – тихо буркнув він.
– Ага, – легко погодилась Селін, після чого Зак одразу ж косо зиркнув на неї.
Вона захихотіла.
– Всюди хтось є. Це завжди так і, можливо, ти помічаєш більше ніж дозволяєш бачити. – на її обличчі майорить весела усмішка.
– Це інше. – спробував пояснив Зак, але це не звучить надто зрозуміло. Хлопець відреагував на слова Рябокрилої дівчини ніби це щось очевидне.

– Тоді поясни, – голос як і обличчя Селін стали більш м'якими. За цим ховається ще щось, чого я не можу відчути.
– Якщо це щось небезпечно, то ви впевнені, що є час на теревені? – обурено буркнула Ная і, схоже, Рафаель цілком з нею згоден.
– О, ні! Це не щось настільки небезпечне, щоб вам варто було боятися. Як ви казали? Духи, відьма... Люди? – Селін знову захихотіла від короткого переказу Саламандри. Рафаель щось пробурчав собі під носа, а мідноволоса очікувально глянула на Зака. Він зітхнув і все ж наважився розповісти.
– Чужа присутність є всюди, так. Але це відчувається як нормальне середовище. Зараз хтось викривив звичайність. Впливає. – кажучи це він дивився кудись вниз, але схоже відчув на собі наші погляди й тихо додав в кінці, – я знаю, що це звучить як повна маячня...
  Ніхто не відповів, нас переривало тихе шурхотіння в кущах неподалік. Щось наближалось. Щось що виходить з норми, ну.. з погляду Зака.
Перед тим як ця істота вискочила до нас, Селін хутко сказала:
– Не можна атакувати..
З кущів до нас випірнула не велика істота, пісочного кольору. Чомусь я одразу згадала відьомського фамільяра.
Люнан.
Але це не він, а просто схожий ноксадіс.
Зак ніби заспокоївся трохи.
– Ноксів не можна атакувати. Але вони не завжди вибиваються з норми.
– Ти кажеш так, наче бачив їх багато, – пирхнула рябокрила.
– Чимало, – сухо відповів Зак.
Нокс не має такого ж спокійного вигляду. Він метушиться поряд з нашими ногами, але найбільше чомусь біля Рафаеля.
– Що з ним таке? – Променя це явно тривожить.
– Здається, ти йому сподобався, – зачудовано спостерігає Саламандра.
– Не думаю, що це можливо. – буркнув Рафаель.
– Не думав, що колись скажу таке, але на жаль, можливо. – фиркнув Тінь.
– Агов! Я ж тут! – з перебільшеною образою сказав Рафаель. Ледь не вперше він схожий на сестру своєю поведінкою, це видається кумедним. Милим, в його виконанні.
Тая гучно й дзвінко засміялася, так тепло і весело, що саме такий сміх, як сказала б Луїза, гріє душу. Поки Ная хмуриться, спостерігаючи за ноксом насторожено, немов за проблемою, Селін з цікавістю розглядає невелике створіння, Рафаель не дуже звертає увагу на Саламандру зараз, думаю для нього це більш як норма, та, збентежений ноксом, намагається збільшити відстань між ними. Зак же тим часом відійшов на крок від них, щоб не заважати, і з м'якою, навіть ніжною, усмішкою споглядає на руду.
Чомусь це видовище викликає у мене радість.
– Феї головні берегині лісу, так? – спитала я повертаючись до Селін.
Вона хитнула головою.
– Природи. Кожен ліс має своїх захисників. Але я зараз не зовсім фея, наскільки ти бачиш. – вона озирається за спину, немов би вказуючи на сховані крила.
– Однак ти все ще повинна була б знати більше ніж ми. – фиркає Ная.
– Не гнівайся, любонько. Поки я знаю те, що шансів вижити зі мною у вас більше. – підморгує їй Селін.
– Це мене й дратує. – зітхає Ная.
Рафаель все ж змирився з тягою ноксадіс до себе й зупинившись присів навпочіпки до нього й обережно простягнув руку.
– Заку, скажи мені, що вони не кусаються.
– Не можу. – пирхнув Тінь підійшовши ближче. Нокс став у стійку готовий до захисту і зараз він стоїть спиною до Рафаеля. Зак зупинився через кілька кроків до Променя.
– Тобто не можеш? Ти ж казав що вони не небезпечні? – він косо зиркає на брюнета.
– Нокси можуть укусити захищаючись або щоб установити зв'язок з гібридом.
– Який ще зв'язок? – Саламандра з новою цікавістю повертається до розмови. Її нокс також не підпустив до Рафаеля.
– Кажуть, що нокси можуть пов'язувати свої душі з гібридами.
– Кажуть, так? Але ти можеш точно сказати чи це правда? – Поцікавилась Тая.
– Правда, але нокс завжди обирає собі гібрида сам, тому більшість залишається без них. – Пояснив Зак. Випереджаючи запитання рудої, він продовжив, – Нокси можуть знати що відчувають їхні гібриди. Це може бути біль або будь-які сильні емоції. Вони також можуть дізнатися про смерть пов'язаного з ними, проте достоту я не знаю як саме це відбувається. Усе те ж саме можуть відчувати напіввовки, що пов'язані з ноксом.
Тонкі брови Селін підскочили вгору.
– Ти справді знаєш якось багато. Ноксадіси не так часто створювали зв'язки з вовками.
– Подумай про ось що, – Рафаель похитав головою, продовжуючи,– ми застрягли в тому місті лише на два дні, максимум. Насправді ж минув щонайменше місяць. Погода не міняється так швидко. Тому ти не можеш знати скільки часу ви там були. А щось таки змінюється.
Рябокрила схрестила руки на грудях.
– Якщо цілий вид істот раптом змінив своє ставлення до іншого виду, то сонце мало б змінити місяць на небі тисячі разів.
– Лиш один з вас знає так багато про ноксів. Не могло змінитись все так сильно, – буркнула Ная.
– Вони, нокси, прихильні не до багатьох зграй. – мовив Тінь.
– І ти пішов з одної з не багатьох таких зграй. То ти був пов'язаний з якимось ноксом? – обережно спитала Селін, спостерігаючи за ноксадісом біля Променя, напруживши плечі.
– Все ще. – трохи повагавшись, кивнув Зак.
Саламандра поглянула на нього задумливо.
– Чому ж тоді твій нокс не з тобою? Вони всі прагнуть захистити пов'язаного з собою, тому можливо ти б не.. – почала Селін, але Зак різко зупинив її.
– Це завжди діє в обидві сторони. – відрубав хлопець, чітко даючи зрозуміти, що ця тема не буде продовжуватись. Рідко він буває настільки категоричним.
Селін не наполягає.

★ ★ ★

Ми продовжили йти, сподіваючись, що нокс сам вирішить піти від нас.
  Наївні.
Чарівна істота не відстає ні на крок від нас, але йде поруч з Променем, нікого не підпускаючи близько.      
Рафаелю це не дуже до вподоби, хоча він точно не тривожиться з цього приводу. Тая, яка звикла постійно бути поруч з ним, роздратовано зиркає на нокса, що відповідає їй тим же. Селін спостерігає з веселістю, а кутик уст Наї безпорадно вигинається в слабку посмішку.
– Селін, як гадаєш, коли він зникне? – роздратовано питає руда, продовжуючи пильно дивитись на нокса.
  Зак тихо пирхнув, йдучи поряд з нею. Він обережно кладе руку на її плече, негайно привертаючи до себе всю увагу Таї.
– Не схоже, що він скоро піде. То ж тобі доведеться просто змиритися з цим. – Зі слабкою усмішкою пробурмотів хлопчина.
– Погляньте на це з іншого боку: він найвідданіший захисник з усіх можливих. – посміхаючись кажу я.
– Ага, однак мене немає від кого захищати постійно. – фиркнув Рафаель.
Зненацька диво створіння зупинилося перед Променем, не дозволяючи йти далі, й загарчало.
– Ну ось. – роздратовано пробурчав Рафаель спробувавши його обійти.
– Щось не т.. – Селін різко обірвалась на слові.
Зак хутко кинувся вперед смикнувши Рафа саме вчасно, перед тим, як йому в серце поцілила стріла.
Щось було справді не так.
Стріла.
Їх було дві, випущені одночасно.
Нокс, хоч сам був не великих розмірів, стрибнувши зміг трохи відштовхнути Саламандру убік, але сам зі скавчанням впав на землю зіщулившись. Тонка стріла з білими пір'їнами на кінці стирчить з його шиї.

Щось не так.
 
  Ну ось, знову.