Запах Волі

Розділ 47

★Джекі★

  Ная не любить торкань. Достатньо було кількох її злісних поглядів в мою сторону при контакті з її шкірою і я безпомилково оминала цього. На шиї напів птахи вже потроху почав квітнути синяк в формі широкої лінії. Відбиток від лука. Щож, вона принаймні не дуже поранена.
  Лучниця, яка власне й намагалась вбити Наю, йде позаду, її товариш – трохи далі, ближче до Рафаеля і Таї. Гадаю, лідерка групи, йде попереду. Здається, вона не переймається незнайомими гібридами за крок від її спини. Позаяк Саламандра все ще має свій кинджал, а назвати дівчину безпомічною було найбільшою дурістю! До того ж, поряд з рудою насторожено крокує білосніжний вовк, пильнуючи, щоб хлопець із тією ж зброєю не підходив надто близько.
  З Рафаеля виходить прекрасний охоронець.
  Істоти, що атакували нас, більше не одягали каптури. Я час від часу озиралась назад, щоб принаймні знати чи не зникла лучниця. Краще бачити таких загрозливих осіб поряд, аніж втратити з поля зору. Обличчя дівчини все ще на половину закривала чорна тканинна маска, проте й без того було видно наскільки вона зараз спокійна. Тонкі й світлі оксамитові руки стягнули маску з обличчя й дівчина з полегшенням видихнула, випустивши хмарку пари. Я ледь не зашпорталась за щось в землі, задивившись на неї.
Якщо колись почуєте порівняння дівочої вроди до місяця, знайте: це пішло від зовнішньості цієї леді.
Ная смикнула мене за рукав.
–Не витріщайся на неї! – тихо шикнула вона, хмурячись.
Я поспішно відвела погляд і прискорилась, відчуваючи прилив жару на обличчі.
–Чому ти ведеш нас туди зараз? Вони чужинці, навіть якщо й благословенні Священним оленем!–невдоволено сказав хлопчина, порушуючи тишу.         
Рафаель так само не дружелюбно зиркнув на нього.
–Він мені не подобається.–буркнув Промінь. І ох яке ж щастя, що лиш інший гібрид може зрозуміти гібрида в вовчій подобі! Бо здається мені, він спровокував би нові атаки.
Але ні, він ще не втратив здоровий глузд.
Тая знизала плечима, без можливості прямо погодитись з братом, проте все в її погляді вказувало на ті ж думки.
–Кайдо, ми не можемо просто відпустити тих, хто вільно блукає нашими землями, навіть якщо цьому не заперечує Олень. – протягнула дівчина, що йшла спереду.
Її волосся золотистими хвилями спадало на плечі. При собі дівчина мала лук і сагайдак з стрілами, однак вони відрізнялися від зброї дівчинииз вродою місяця. Дерев'яні елементи розмальовані лискучою яскравою фарбою різноманітних відтінків.
  Саламандра роздратовано фиркнула. Мені компанія цих створінь теж не дуже подобається, але вони безсумнівну переважають нас силою. Тож провокувати їх не найкращий план.
А позаяк, Таї, здається, байдуже.
–Якщо ви не збираєтесь нам шкодити, то відпустіть нас. Обіцяю, якщо ви проведете нас геть з ваших територій, ми будемо лиш вдячні. Але ви виведете усіх з нас.–Руда загрозливо зиркнула на лідерку групи.–Разом з двома нашими друзями, яких ви нещодавно викрали.
–Якщо вони живі, так? – запропонувала Лідерка. В її голосі чується посмішка. Я стиснула щелепи, щоб раптом не вказати цій панночці точний напрямок, куди їй слід прогулятись, у вельми не дружній формі. Ось що може статися, якщо раз чи два заблукати в людському місті.
Однак від зауваження Тая не виглядала розлюченою. Дівчина стиснула кулаки, стискаючи до побіління кісточок. Скоріш за все, на її долоні знову залишаться сліди від нігтів. Саламандру лякали такі припущення.
Промінь тихо загарчав.
Дівчина, що йшла ззаду, тихо зітхнула, наче їй набридло спостерігати за цим.
–Ваші товариші в безпеці. Здебільшого. Залежить від того скільки грибних випарів вони вдихнули. Зараз вони скоріш за все марять.–промовила вона м'яким шовковим голосом, що прозвучало навіть трохи заспокійливо.
–Але, якщо вони все ж вдихнули надто багато, то можливо заснули на.. ну, приблизно, на завжди.–пробурмотів Кайдо, немов пригадуючи матеріал з давнього вчення. Промінь застережливо загарчав на нього, притискаючи вуха до потилиці.
Хлопець нахмурився трохи відступивши.
–Угомоніть свого пса!
Я затнулачь, широко розплющивши очі. Тая, здається, подавилась повітрям, починаючи сміятись. Світлий вовк невдоволено фиркнув.
–Так його ще не ображали!–не зупиняючись сміятись, сказала Саламандра.
У мене не виникло жодного сумніву в її словах. Рафаель завжди вимагає до себе поважного ставлення і таке свавілля в його бік не пройшло б не поміченим. Хоча зазвичай одного його погляду вистачає, щоб на довго перехотіти будь-яким чином ображати його. Це завжди йде на користь Променю. Він достатньо розважливий, щоб не лізти в бійку через чужу дурість.
–Куди б ви нас не вели, це надовго, чи не так?–спитала Ная, коли сміх рудої нарешті стих. Слабка усмішка залишилась і це дивним чином зігріває мене, змушуючи почуватись хоч трошки краще.
–Так. Особливо, для тебе.–звузила очі срібнокоса дівчина.
–Лише тому, що вона не зовсім схожа на решту, га, Літо? Навіть при тому, що ми тепер маємо при собі дуже невдоволену фею. І також незвичну. Схожа до оцієї,–вона кивнула на Наю, але нас тепер ніби не помічала.
–Тобі добре відомо, Дарсі, що..–вона раптом замовкла витріщаючись на Рафаеля, який нарешті вирішив перетворитись в людину.
У Кайдо відвисла щелепа.
–А... перепрошую за пса. – пробурмотів хлопчина якось надто здивовано. Тая знову тихо захихотіла, прикриваючи рота, але Рафаель проігнорував його. Він зупинився повністю зосередившись на прекрасній дівчині, ледь схиливши голову в бік.
–Літа. Літа Войовнича?–дивно було чути таку обережну цікавість в його голосі, однак щойно він договорив Літа висмикнула стрілу з сагайдака й вістрям притисла до горла хлопця. Раф здається зовсім не здивованим, навіть не змигнув.
–Тобі пощастило, що сьогодні я без кинджала. Не смій називати мене так. – прошипіла Літа. Їхні обличчя перебували на небезпечно близькій відстані. Гадаю, якби вони були одного зросту, то впевнено могли б стикнутись носами або навіть...
Рафаель стояв собі та й дивився дівчині прямо в очі, немов немає більше у світі турбот. Надто спокійний. Дивний він у свої тиші, наче замерзле озеро. І нічого його не потребує у цьому світі.
Мої плечі напружились. Навіть якщо ці двоє мовчки продовжать перепалку поглядами, Саламандра не здається такою спокійною. Кайдо теж занепокоївся. Його очі збентежено металися то до Літи, то до Рафаеля. Можливо, він згадав як вони боролись одне проти одного всього хвилин десять тому.
–Годі тобі, Літо.–холодно промовила Дарсі тоном, що не передбачав заперечень. Її нова суперечка, очевидно, теж не тішила.
Саламандра, яка виглядала значно меншою поряд з лучницею, впевнено підійшла до неї, з трохи піднятою головою, та спокійнісінько опустила стрілу подалі від брата.
Зовнішньо вони зовсім не схожі, але, як мені здалось, є в них одна сімейна риса. Вони обоє можуть стояти й дивитись в очі небезпеці. З холодною хоробрістю, як Рафаель, чи лукавою посмішкою, як це часто буває в Таї. А коли вони говорять з противником, то в голосі беззаперечно чується ця нахабність, виклик.
Літа розгублено втупилась в Саламандру очима, але все ж відступила. Кайдо виглядав враженим, немов дитина після першого полювання. А позаяк, здається, визначити вік цих істот, що не є людьми, але й не гібриди чи феї, неможливо.
За цими балачками, суперечками та пригодами, я геть не помітила як по трохи ліс почала вкривати пелена мороку. На небі жевріють зірки, які місцями закривають кошлаті хмари. Місяць теж сховався, немов не бажає спостерігати за подіями сьогоднішньої ночі.
  У зграї це вважалось поганим знаком. Адже Місяць наглядач і провідник, а якщо вже й він відмовився від вас в цю мить значить справи у безнадійно кепські.