Запах Волі

Розділ 32

★Зак★

Швидко перетнувши відстань між мною й Селін, я притиснув лезо до її шиї, що там виступила ідеально рівна багряна лінія.

— То ти збираєшся наглядати за нами цю добу, а потім здати нас на корм, Таю – для перетворення? — процідив я крізь зуби. Вона сіпнулась як тільки я підійшов, але зрозуміла, що такого краще не робити, бо натиск на її горло збільшився. Очі в рябокрилої округлились на кілька секунд від моєї заяви.
— Мене дивують твої думки. Це чудово.
— Що... Чудово? — тихо і невпевнено спитала руда. Ні вона, ні решта не перешкодили мені дістатись до Селін. Що ж, добре
— Чудово те, що я це відчуваю. Емоції здаються розкішшю, коли їх майже не відчуваєш. – смирно відповіла фурія. Тоді її погляд піднявся до мене, чи радше сказати опустився. — Ти майже вгадав щодо моїх планів. Я хочу простежити за вами цього дня, але не хочу, щоб Тая стала такою ж.

— Тоді чому? — подав голос Раф, — Чому ти нам допомагаєш? Чому відповідаєш на питання? Чому, якщо не бажаєш нам зла?
— А хіба я казала, що не бажаю вам зла? — вона вигнула брову. Я спробував залишитись непорушним і не ослаблять хватку, але схоже не дуже вийшло. — Забери ніж. Можу розмовляти без нього. В цей момент я безпечна для вас.

Не встиг я відповісти як вона крилом відштовхнула мене, не дуже сильно то ж я не впав, та й обережним я не назвав би це.
— Ми очікуємо відповідей. Хочемо знати правду. — промовила Джекі.
— Я скажу. Скажу правду. Або ні. Вірити мені не обов'язково. — пробурчала Селін. Я нахмурився, звівши брови.
Тая говорила з Гарпією більш ніж необережно. Її могли покарати, якщо тут таке практикується. І я не хотів би, щоб вона переживала це сама, тому й втрутився. Думав, можливо, це допомогло б зменшити значущість її слів. Проте... Чи може бути таке, що Тая продовжила суперечку через те, що я діяв так само? Її могли покарати через мене? Перетворити?
Ця думка змушує зупинитись моє серце на кілька митей.
— Я не хочу, щоб вас вбили. Та з наступним сходом сонця я вб'ю вас сама. А доти не дозволю зробити це абикому. — промовила Селін надто буденним тоном. Я здригнувся і з жахом поглянув на неї.
— Думаю, на цьому момент можна закінчити наше веселе спілкування. Збрешу, якщо скажу що було приємно познайомитись, тому просто бувай. — спокійно пробурчала Саламандра зі жвавою усмішкою, відтягуючи Рафаеля і Джекі, щоб йти та протилежну сторону. Мене бентежить наскільки спокійно вона це промовляє, ніби перспектива бути вбитою через кілька годин її аніскілечки не лякає.
— Але якщо ви підете зараз, то вас вб'ють ледь не одразу. Ви легка здобич, — хутко додала Селін.
— Гарпія ж казала, щоб на нас не нападали. — заперечила Ворона, обернувшись.
— Авжеж. Проте слова це просто слова. — кивнула рябокрила.
— Чому ж ти думаєш, що ми погодимось з тобою блукати знаючи, що ти можеш на нас накинутись?
— Я не нападатиму до сходу сонця. Наше життя надто нудне, щоб втратити можливість розважитись. — Вона зітхнула, — Я не хочу дозволити Гарпії зробити з тебе таку ж "вільну".
— Чому? — подала голос сама Саламандра. Питання логічне.
— Чим нас більше, тим важче виборювати їжу. А для неї ти станеш ще одною іграшкою. Та можливо в мені просто залишилось щось людське і мені тебе шкода..
— Зачекай-но, Селін. Ти ж не завжди була...такою? — запитав Раф.
— Фурією, здатною їсти собі подібну птицю? Ні, не завжди.
Тая тихо захихотіла.
— Насправді всі ми тут були іншими. І гібриди є, і феї. — продовжила напів птаха.
— А відьми є? — спитав я вигнувши брову. На це дівчина лиш знизала плечима і я мовив далі, — Хіба вони не можуть перетворитись назад? Чи перетворити інших? Все-таки ось це ваше перетворення це теж якась магія.
— Цього мені не відомо. Однак, ті з нас, що існують вже дуже довго, можуть і забути ким були спочатку.
— А чи пам'ятаєш ти ким була колись? — поцікавилась Тая.
— Скоріше так, аніж ні. Я пам'ятаю, але настільки віддалено що це скидається на вигадку. Та це не має значення, однаково вам про це не розповім. — похитала вона головою.
Ми якийсь час мовчали. Селін схоже зрозуміла, ми обдумуємо що робитимемо далі. Піти з нею? Спробувати втекти? Краще б туман розсіявся швидше й ми пішли.
Я повернувся до Джекі й поглянув на її ноги:
— Як твої рани? — не голосно спитав я.
— Все гаразд. Я подбаю про це, коли будемо в безпеці. — під кінець фрази вона скоса поглянула на Селін.
Я перевів погляд до Променя.
— Як ми вчинимо? — тихо спитала в нього Тая, озвучуючи  питання, що повисло в повітрі.
— Якщо тут справді є безпечне місце – відведи нас туди. Розкажи все що зможеш про це місце й те, що може статися з Таєю. Ми очікуємо від тебе правди, та чи вірити оберемо самі. — провадив Рафаель, крижаними очима споглядаючи на Селін. Вона кивнула й повела нас далі, а ми пішли за нею.
— Для чого тобі нас вбивати? – стишено спитав я, оглядаючи плями на її крилах.
— Для чого ви вбили Назім? — одразу ж кинула вона ніби роздратовано. Відповідь нас трохи спантеличила. Вона про ту напів птаху що нападала на нас разом з нею?
— Ми захищались. Якби не вбили б ми, ви вбили б нас, — пробурчала Тая. Руда тепер підійшла ближче і йде поряд.
— А вона була єдиною моєю розрадою, порятунком в моєму довгому житті. Лише Назім була мені не байдужа. А ви її в мене забрали.
Ми притихли. В голосі Селін чітко вчувався пекучий біль. Хоча виглядала вона такою ж спокійною, всередині неї щось згоріло до тла.
Мені її шкода, я розумію її почуття. Однак це не міняє того що ми захищалися. Обираючи між нашими життями і її, я б не вагаючись рятував себе й Таю.
— Ти казала що ви нічого не відчуваєте. Та це не так, — не гучно сказала Ворона. Селін обернула голову до неї, продовживши йти, — Хіба не це називають закоханістю?
Селін заперечно похитала головою й на її обличчі з'явилась похмура напівусмішка.
— Ні, аж ніяк. На жаль, "це" називають саме коханням.
Ми знову замовчали і якийсь час крокували мовчки. Я не знаю як на таке відповісти. З одної сторони вона має право на нас гніватись за це, ми як-не-як лишили їй частину серця, що тліє. (В нас в зграї так називали так тих хто з якоїсь причини залишився сам, без коханого чи коханої.) Та з іншої, невже вона думала що ми просто стоятимемо там і чекатимемо поки вони нас розірвуть на шмаття й з'їдять як Селін того голуба?
— Як часто у вас цей туман? Ну, тобто, він же потрібен нам, щоб вибратися. — змінила тему Саламандра. Вона йде поряд з Джекі й притримує її, щоб та могла йти.
— Інтервал завжди різний. Вам може не пощастити та він зникне надто пізно. – коротко буркнула напівптаха. Селін нарешті звернула зі шляху й завернула на якесь невелике подвір'я з нібито закинутим кам'яним будиночком. Навколо розкидані такі ж уламків статуй, але щось не так. Якщо на решті територій частини фігур змішані й незрозуміло де що, то тут уламків від одної статуї обережно складені один біля одного.
Ми забарились біля входу, то ж птаха озирнулася до нас.
— Чого ж ви чекаєте?

— У всіх цих будиночках хтось живе, чи не так? Це твій чи ми увірвались до когось? — насупившись спитав Рафаель.
— Мій. І вриватися в чужі оселі в нас вважається поганий тон. Тут безпечно. Ну, наскільки може бути безпечно в цьому місті. — буркнула рябокрила й все-таки пішла всередину, а ми за нею.
В приміщенні погане освітлення й розкидані такі ж уламки й каменюки. Це здається дивним. Та можливо в цьому місті дуже люблять різного виду кругляк. З того ж матеріалу вибудувані ти й сходи, вікна, двері.
Тая провела Джекі до найближчого кутка в кімнаті й обережно опустила їх там. В тому місці було ще більш менш чисто. Я підійшов ближче до них, та поряд не сідав, спостерігав за Селін. Вона спокійно сіла на сходах і вперлась чолом об стіну. Крилом дівчина завбачливо прикрила своє тіло.
— Вона казала що ми не підемо поки так не захоче ваш чарівний туман. Що якщо ми просто підемо прямо по дорозі? Рано чи пізно ми мали б вийти звідси. Тут поряд людей немає. Вихід лише в ліс. — озвучив я питання що цікавить і бентежить мене одночасно. Якщо ми можемо втекти через те, що я це уявив, то краще б їй цього не казати. Селін точно хотіла б нас стримати чи хоча б помститись. Але, якщо я не правий, я хочу знати причину. Нам потрібна інформація.
— Якщо ви йтимете просто вперед, то йтимете хоч вічно, поки не захочете повернутися. Місто почне здаватись вам нескінченним, як і дорога. – птаха прикрила повіки.
— А звідки ти все це знаєш? Ти намагалась втекти до того як стала такою? — подала голос Ворона, що вже переривала свою сумку з ліками. Її рослини та настоянки мають специфічні запахи, що дурно впливають на мою голову. Я ступив крок від них, нахмурившись і схрестивши руки на грудях. Вовчий нюх однаково не перестає вловлювати аромати. З часом я навчився ігнорувати деякі загострені чуття. Різкі запахи й різні звуки що зрікаються в шум, докучали постійно. Мама казала, що таке буває і це не так вже й страшно. Мені просто не пощастило, бо таке насправді проявляється не у всіх гібридів.
— Я намагалася втекти. Намагалась і далеко не раз чи два. Але зрештою Гарпії обридло за цим спостерігати. Вона спустошила мене та подарувала крила. Вона казала, що ми ціловані Холодом – не чутливі до його пристрасті, ми посланиці Свободи – розносимо її в очині пір'я літаючи. А ще повторювала, що ми Богині помсти. — вона тихо хихотнула, — Не помилилась вона лише з останнім. Можливо, ми дійсно богині помсти. Кожній сирині є за що чи за кого мститись. Шкода, що це ледь не єдине що лишилось від наших емоцій. Печаль та жага помсти.
Вона замовчала на якийсь час ніби поринувши в думи, а ми не наважувались щось сказати. Але раптом щось зовсім недалеко гримнуло дуже-дуже гучно. Мене сполохало що це схоже на падіння доброї частки цього будинку. Звук був ніби ми за кілька метрів від джерела грому.
І... Можливо я єдиний затиснув руками вуха й зажмурив очі. Для мене це було надто голосно, я не встиг себе проконтролювати. Ну, можливо я ще трохи налякався від цього.
Але після такого страху, як і завжди з'явився сором.