Запах Волі

Розділ 33

★Тая★

Гуркіт був десь поряд і це мене неабияк бентежить. Чи могла Селін відвести нас до чужої оселі й на нас просто нападуть власники? Чи ще якась нечисть? Джекі підповзла ближче до стіни й спробувала встати, Рафаель підійшов трохи ближче до нас і став готовий до захисту. Я напружилась і моя рука з готовністю потяглась до футляра з кинджалом.
Та щось мене зупинило. Я перевела погляд на Зака, що затиснувши вуха так швидко опустився на коліна, що я спочатку подумала що він падає. Очі його були замружені й мені здається, що він докладає чималих зусиль, щоб не зірватись.
Сховавши свою зброю назад, я підійшла до нього й присіла поряд. Обережно накрила його долоні своїми й прибрала з вух. Він аж якось надто ошелешено розплющив очі.
– Все гаразд? Що з тобою? – стурбовано спитала я, заглядаючи в холодні глибини його очей.
– Страх оточує нас пітьмою. Але ця темінь завжди минає, залишаючи по собі світло. Натомість сором спалює нас до тла. – тихо бурмотіла Селін. Схоже вона сидить там де й була, на сходах. Та тепер вона вирівнялася і з цікавістю спостерігає за мною й Заком.
– Заку, що трапилось? – знову спитала я. Він хутко захитав головою й обпершись об стіну рукою піднявся.
– Це не важливо. Потрібно перевірити, що там сталось, – випалив він та швидко відвів погляд. Я піднялась і, поклавши руку йому на плече, легенько стиснула його, а тоді відступила.
Те, що зараз відбувається десь дуже близько справді важливіше зараз, я це розумію. Але за друга я хвилююсь, навіть на такий шум він би так не реагував. Коли в замку прийшли вельзірії вони розбивали вікна й привиди кричали. Теж було гучно. Тоді він точно був стурбований, але не зляканий отак. Що ж цього разу не так?
Зараз не час. Я спитаю в нього про це пізніше і він, можливо, навіть розповість. Та зараз в нас імовірно є гірші проблеми.
– Тає, ти підеш зі мною перевірити що там. Залишати тут поранену Джекі лише з Селін точно погана ідея. – не обертаючись мовив брат. Можливо він також зважив на стан Тіні. Темний хлопець підійшов ближче до Ворони, проте рукою держиться за голову. Вигляд у нього якийсь... Винуватий? Більш ніж впевнена він почувається кепсько, та знати б причину я не можу.
Я дістала ніж й пішла за Рафаелем трохи ззаду. В повітрі літало дуже багато пилу. Ми зайшли до сусідньої кімнати й помітили, що тут обвалилася стеля й частково стіна. Якби розруха пішла далі каменем притисло як мінімум Джекі.
Рафаель нахилився й підняв один з менших уламків стелі чи, можливо, статуї.
Коли я зібралась переступити поріг кімнати він зупинив мене.
– Воно може руйнуватись й далі. Варто обмежити необачні рухи. Не хотів би я тебе діставати з під завалу. – буркнув тихо Промінь і я трохи усміхнулась.
– Не хвилюйся, найближчим часом я помирати не планую. – хихотнула я.
– Дякую, – пирхнув хлопець і поклав руку мені на маківку, трохи пригладивши пухнасті хвилі. І моя усмішка стала м'якшою. Мені подобається коли він так робить. Все ніби знову стає нормально. Немов ми знову вдома чи хоча б у лісі, а не посеред якогось міста з крилатими дівчатами, головна з яких можливо хоче зробити мене такою ж.
Постійні невтішні обставини не можуть не втомлювати. Навіть мене.
Ми оглянули приміщення перед нами й, на перший погляд, все нормально, якщо не враховувати що навколо нас самі лиш руїни. Та в одному з найтемніших закутків щось раптом ворухнулось і я приготувалася до бою. Це щось зливалось з темрявою й тінями, але водночас було вже матеріальніше ніж просто тінь каменя. Промінь теж це помітив й не витрачаючи час на роздуми жбурнув туди камінь.
Від згустку темної енергії сахнувся, та Рафаель однаково влучив. Істота коротко гаркнула й раптом зникла.
Я нагородила вуха й підійшла ближче до брата судомно видихнувши. Не знаючи що на нас може напасти ми не можемо добре захиститись.
– Тає, повернися до решти. Нам краще буде захищатися гуртом, а не вдвох. – швидко кинув Рафаель, та ледь він встиг договорити як на нас кинулась ця чорна тінь, що за формою віддалено нагадує людину. Воно рухається надто швидко, щоб щось зробити, тому я відштовхнула Проміня й саме впала в іншу

сторону.

Темна істота мала б проскочити повз нас, проте... Проте вона знову зникла з поля зору і я почула дивний звук, ніби хтось виривається.
Падаючи я боляче вдарилась об кам'яні уламки. Основна вага припала на стегно, де рана загоїлась не повністю. В тому місці вибухнув пекучий біль, подібний до того що я відчувала як тільки мене вдарив вельзірій. Та я зціпила зуби й хутко піднялася, зневажаючи свій біль. А що як звуки протистояння це боротьба Джекі чи Зака проти цієї істоти? Чи проти Селін?
Раф навпроти мене звівся на ноги і поклавши руку на передпліччя трохи стиснув його. Сподіваюсь він не дуже вдарився об камінь, бо штовхнути я можу сильно. Я підійшла ближче до хлопця й вхопивши його за зап'ясток поспішила до друзів.
Крокували ми не довго, здивовані спинились поряд з проходом в кімнату.
– Цю нечисть привів хтось з вас. Мало того, це дух і він почувається надто вільним. – процідила напівптаха обхопивши руками шию тої темної і прудкої істоти що тоді нас зустріла. Дівчина затулила йому прохід, крила її зараз напруженні й більш розправлені, а не тягнуться по підлозі.
Рафаель обережно та повільно відвів мене на кілька кроків далі. Тіньова істота тим часом набрала правильнішої форми. Згусток темної енергії перетворився на хлопця з дивним сіруватим відтінком шкіри й темним волоссям. Не дивлячись на своє становище дух хижо посміхається, навіть погрозливо. Мені стало одночасно гидко й страшно, коли я зрозуміла що це нагадало мені мене.
– Шановні гібриди, я вас розчарую, він ще й вампір енергетичний. Цей дух класу нашої гарпії, теж сильнішає завдяки емоціям. – пробурчала Селін сильніше стиснувши йому шию. – Але він прийшов з кимось з вас. Для цього він міг лише укласти угоду. Хтось свідомо це сюди притяг. Якщо ви зараз же не скажете хто це був, непереливки буде всім.
Дух шкіриться й поглядом дивиться прямо в очі Селін. Вона струснула його.
– Якщо це сподвигне вас говорити швидше я також повідомляю вас про те, що в подібних угодах є хазяїн, а є боржник. Вони пов'язані, частіше за все ланцюгом, а це...
– На ньому немає ж ланцюга, – заперечила я, не розуміючи. Я не знаю для чого Селін каже усе це. Ніхто з нас не укладав би угоди з... цим. А якби з якихось причин довелось, то ми б обговорили це. Я в цьому впевнена.
– Так, ти права. Але він проявиться якщо я того захочу. – напівптаха вперше посміхнулась так. Одним кутиком рота, та при цьому погрозливо для духа. Вона знову смикнула його.
– Агов! Яке твоє ім'я?
Посмішка на обличчі давньої істоти стала ще більш лихою й насмішкуватою. А тоді хлопець промовив шорстким голосом:
–Я Харонс. А серед вас мій прибічник.