Леді холодних куль (Стара Версія)

Розділ 1

Присвята: моїм дорогим читачам, які повірили у мене і дали бажання продовжити писати

Діна 21 рік

Він стоїть на колінах переді мною та просить помилування, на яке не заслуговує. Саме через нього моє дитинство було настільки хрінове. Саме він дозволив мене зґвалтувати у 13 років як покарання. Саме через нього моя мама покинула мене. І саме він являється моїм рідним батьком. Рідним батьком, який начебто мав оберігати, захищати та любити свою донечку, але натомість грався у політику мафії.

— Останні слова, татку – останнє слово кажу з особливим холодом.

– Донечко... прошу – його руки були за головою, а пістолет далеко відкинутий. – Ти ж мене любиш і не дозволиш померти?

– Ні! –  мій голос звучить на декілька тонів голосніше — Ні. Я тебе НЕ любила! НЕ люблю і НЕ буду любити. Ти знищив мене! Тому я знищу тебе!

Набравши трішки більше повітря, я натискаю на спуск, перед цим спускаю курок і куля летить йому в голову, а потім ще декілька в серце. Кожен постріл відображається на мені, але я не припиняю натискати на той бісовий спуск.

Він падає на підлогу, а я вибігаю з кімнати та врізаюся у свого дядька — Віттора.

– Ну що? Я сподіваюсь він мертвий – його холодний голос напружує, але виблиски в очах радіють.

Він тримає у страху всі клани "Стідди", а також дуже палко ненавидить клан "Коза Ностра" - наших заклятих ворогів. 

— Так, Донне – напівкивок в знак поваги.

— Чудово. Тепер ти  – мій заступник. Вітаю в клані, Ді. — білосніжна посмішка з'являється на його вустах.

Знову кивок.

— З вашого дозволу я хотіла піти на щорічну ніч у замку «Via Calendoli» – з тривожністю поправляю чорне, наче крило ворона, волосся.

— Звісно можна – видає Віттор через декілька хвилин — Але я піду з тобою. Покажемо всім нового члена "Стідди". — з явною гордістю промовляє дядечко.

— Я щиро вдячна – ще один кивок і я іду до себе.

 
 ***