Леді холодних куль (Стара Версія)

Розділ 2

Вінсент 30 років

– Вінс!

В кімнату забіг Сантіно, весь задиханий, зі скуйовдженим волоссям наче тільки що виліз з ліжка та з якимись паперами в руках.

– Що таке, кузене? – відклавши убік чашку кави, я підняв на нього свої очі.

– Є новина – з веселим тоном каже він, сідаючи у крісло навпроти – Вбили заступника Дона Кастільйоне. Карло Кастільйоне мертвий. – констатує кузен-блондин 

– Он як, і хто ж тепер новий заступник? – хоча відповідь я вже знаю. Як же довго вона терпіла і чекала.

– Племінниця Дона – Ді. Та сама Діна Кастільйоне – наголошує Сантіно на її повному імені. Він теж дуже добре її знає. 

– Ді? – повторюю, я піднімаючись з крісла.

– Так, донька того самого заступника. – каже заступник. – Хоча, чому я про неї щось розповідаю? Ти й сам все знаєш.

– Але як? Хто його вбив? – ігнорую його "запитання".

– Ми не змогли знайти інформацію про це. Кастільйоне добре ховають таємниці вбивств членів клану, хай їм грець. 

– Добре, вона нам не завадить. А тепер вали звідси. – мені явно потрібно побути самому.

– Слухаюсь.

Він підіймається і залишає мене самого. Коли ж двері зачиняються, я дозволяю спогадам взяти верх.

–   Ді — наче смакуючи її ім'я, я промовляв його постійно — Я давно знав, що ти Кастільйоне, ще тоді коли тебе відвели якомога далі у нашу першу зустріч, але не знав, що ти така штучка, що змогла пробитись у ряди мафії. Я вражений, жабеня. Ну що ж до зустрічі — в останнє глянувши на фотографію уже дорослої дівчини, я вийшов з кабінету.

 Діна 21 рік

 Я прогулювалась гарним замком та насолоджувалась святом. Багато людей були у костюмах і масках. Деякі підійшли до справи дуже оригінально, а деякі спираючись на моду тих часів, але все виглядало дуже реалістично і дивовижно.

З усіх сторін долинала музика скрипок і сміх. Люди справді веселилися навіть не задумуючись, що серед них є ті хто порушує закон, вбиває, грабує, гвалтує та навіть не жаліє про скоєне.

Звісно я не жаліла свого батька, коли натискала на той бісовий спуск, бо він на це заслуговував. Хоча... Ніхто не заслуговує на смерть, а ми вирішуємо все за інших, навіть за Бога, якому молимося.