Леді холодних куль (Стара Версія)

Розділ 22

Діна 21 рік

Ми пів дня знову і знову читаємо всі справи. І я знову натикаюся на дівчинку і знову роздивляюся кожну деталь місця і тіла і моє серце ще раз боляче стискається.

-Чому тут нічого немає? Тільки ім'я, навіть прізвища немає

Чоловік бере досьє з моїх рук, а потім каже:

-Лівія Корлеоне

Моя кров холоне в жилах. І я повертаюся до нього.

-Вона твоя сестра? –  тихе питання злітає з моїх вуст

Брюнет мовчить і я розумію, що це так.

-Ось чому нічого немає. Ви стерли все зі справи, але навіщо?
-Ми вирішили приховувати цей інцидент, а також те що вона взагалі колись була частиною родини. Всі її забули крім... мене. І я не заспокоюсь поки не знайду того хто її вбив
Вінсент стискає кулаки і я приобнімаю його, щоб заспокоїти
-Тому ти вирішив займатися цією справою?
-Так. Вона стала першою жертвою, якщо тільки не... Стій

Він розриває обійми і підіймається, підходячи до столу з документами. Кілька хвилин він щось шукав у полицях, а потім кинув кілька папок на ліжко і прийнявся їх розглядати

-Що це?
-Старі архіви, щось типу того.

Зазирнувши туди я бачу дві знайомі фотографії. Маргарет та Джіа Кастільйоне. Моя тітка і бабуся. Ті події були жахливими

Діна 11 років

Я заходжу в кабінет до дяді, знову після побиття батька, в одязі який прикриває синці та з перебинтованими руками.

В кабінеті повна тиша і немає багатьох, лише самі близькі, лише рідня. Адріано( мій двоюрідний брат та син Дона) сидів на дивані і просто дивився в вікно. Мія (сестра Адріана) на рік менша за мене сиділа в кріслі мало не плачучи. А сам дядечко звівся над столом з мапою і якимись фігурками. Вигляд у нього був жорстокий, злісний та безжальний. Мій батько сидів поруч.

-Ви вже напевне знаєте, що сталося – почав говорити Вітторе – Наші вороги, хай їм грець Корлеоне, підклали вибухів у машину в якій були моя дружини та ваша бабуся.

Сказати що я втратила дар говорити в цей момент нічого не сказати. Всі мовчать і я розумію, що кожен думає про своє, але помста від мого дяді не заставить чекати.

-Діти залиште наш – перериває тишу голос мого батька

Адріано допомагає Мії, так як та перебуваючи у шоці не може нормально ходити. Але я залишаюся сидіти

-Діна! – я злякано стряснулась –Ти не чула, що я сказав?!
-Я... я хочу знати більше про... про Корлеоне, щоб знати чого очікувати  - з тремтінням в голосі кажу я
-Моя дівчинка – каже Віторре стомлено посміхнувшись – Я розповім тобі все про них, а потім ти маєш декуди поїхати звісно разом з Адріаном і Мією, для вашої ж безпеки. Домовились?

Я киваю і підходжу ближче до столу з різними папками та фотографіями 

Діна 21 рік

Я видираю папки з рук Вінса і міцно стискаю в руках ходячі по кімнаті

-Діна! – хлопець підводиться до мене і хоче забрати папери назад

Коли ж я вкотре не даю йому це зробити він розвертаю мене до себе лицем

-Сонечко, я знаю про що ти зараз думаєш, але смерть - це кінець. Фініш! The End! І ти не можеш когось повернути, вони мертві, з цим треба змиритись

Я починаю згадувати всі події далі, всі похорони на яких була і сльози навертаються самі собою.

Вінсент притискає мене в обійми і я дозволяю собі поплакати, вперше при комусь.

Невже холодність до нього зникає?

Невже я не прикидаюсь, що все у моєму життя добре?

Невже я дозволила собі плакати при сину мого ворога?