Місяць Альфи

Розділ 18

Меланія

Меланія так і не змогла заснути. У неї появилося погане передчуття, а її голову приходили погані думки, що з Даніелем може щось трапитись. Вона чекала його дуже довго. Це означало тільки одне, остаточно щось мусило все-таки статись. І ця новина буде скоріше всього погана, чим хороша. Меланія не змогла всидіти у кімнаті й спустилася до вітальні. Вона вирішила подзвонити до Лізи, щоб запитати чи Девід вже дома. Вона була впевнена, що його теж зараз нема дома. На диво Ліза зразу відповіла, бо зараз була пізня година. І це лише підтвердило її думки.

~ Девід не дома, правильно розумію? – Меланія вирішила, відразу задати їй цікавите питання.

~ Так! Він різко кудись зібрався і пішов. То його Даніель кликав? – Вона чула, що голос її подруги тремтів.

~ Скоріше всього так. Бо Даніель, так довго не пропадав.

~ Що сталося взагалі?

Меланія почала розказувати Лізі, що тоді відбувалося і чула у своїй кімнаті. Її весь час не залишала тривога, вона не знала, від чого вона. Вона знала, що з Даніелем нічого не станеться, бо той сильний перевертень. Але все одно її непокоїла ця ситуація. Меланія не пам'ятала, коли останній раз так боялася. Меланію дуже сильно насторожували всі ці випадки, вона аж митями думала, що це параноя і їй здалося.

"Якщо, це все відбувається, не просто так. Це точно не просто так! Але хто це робить? Даніель має когось точно підозрювати. Він мусить мені сказати! Але навряд чи скаже. Якщо він все-таки когось підозрює, то я повинна це дізнатися. Треба витягнути із нього інформацію."

Раптом Меланія почула, що хтось входить до будинку. Вона швидко попрощалася з Лізою і побігла дивитися хто це. На її радість це був Даніель. Меланія замкнула у своїх обіймах Даніеля так міцно, що можна було когось задушити.

- Меланія чесно, я дуже приємно здивований. Не думав, що ти так скоро від своїх слів відмовитися. – сказав Даніель і обняв її у відповідь так ніжно, як тільки міг і поцілував у голову.

- Ти про що? – Меланія не могла зрозуміти про що він говорив, бо її розум вже затуманився.

- Я маю на увазі, "Даніель я ніколи не стану твоєю." і "Я буду робити все, щоб не бути твоєю жінкою" – Даніель говорив намагаючись копіювати її голос. – І все у цьому дусі. Чи ти вже забула? Принципі я також згоден все забути та почати все заново. Ну що почнімо все заново? – Меланія сама не знала, що відповісти на його питання. Та вирішила не відповідати йому, а перевести тему.

- Даніель. Що сталося на вулиці, що то був за шум? – Меланія відчула, як його тіло напружилося. І це означало, що нічого хорошого там не відбулося. Але Даніель їй не відповідав стояв і мовчав. – Даніель, невже там настільки все погано? Скажи що-небудь. Якщо ти не забув, ти маєш мені розказувати все, то частина тої угоди, щоб я переїхала сюди. Так що відповідай негайно! – Меланія вже не стримувала себе і переходила крик. Ця ситуація не подобалася не їй ні її вовчиці.

- Річ у, тому що на нашу зграю напали. Знов.

- Ти, хоча уявляєш хто це може бути?

- Ні! Я на нікого не думаю! – вона знала, що він їй збрехав. Вона це відчувала.

- Не бреши! Я відчуваю що ти брешеш, аж не заперечуй! Тобі так важко сказати правду? Ти хочеш, щоб я тобі довіряла і щоб ми почали все заново, але ти мені не довіряєш. Про які стосунки взагалі річ може йти? Якщо ти думаєш, що я твоя суджена, то зразу буду крутитися біля тебе і вірити всяким твоїм брехням. Якщо я вибачила б тобі та дала шанс, нашим з тобою стосункам. Ти думаєш ми б довго з тобою протримались на брехні та недовірі? Я думаю що ні. Здається доля над нами гарно пожартувала, що зробила, щоб ми стали судженими один одного.

Меланія вирвалася з обіймів Даніеля і розвернувшись, вона попрямувала до своєї спальні. Меланія хлопнула дверми, що аж здалося ніби сусіди могли почути.

Даніель

Коли Даніель зайшов до будинку, його чекав хороший сюрприз. Він був радий прояву ніжності зі сторони Меланії. Хоча розумів, що це все може бути через її хвилювання. Але йому було все одно на цей момент, що це не через те, що вона рада його бачити. Йому подобалися обійми Меланії у них було так добре. Його не хвилювало нічого. Все що його могло хвилювати на той момент це вони з Меланію. Коли вона запитала у нього чи когось він підозрює, він не відповів. Не хотів наклепати, бо про кого він думав немає бути серед живих. Але якщо за нього мстились хтось? Даніель немає ворогів. Його зграя була доброзичливою. У нього набором було багато союзників. Хоча Даніеля боялись, але поважали. І це його плутало хто це міг бути. Всі факти вказували йому на ту особу, яка не може бути живою. Не розібравшись самому, він не хотів Меланії нічого розказувати, бо ця частина його життя була жахливою. 

Слова Меланії било його по живому. Біль в його серці розтікалася дуже швидко. Він хотів бути з нею чесним, але не міг. Як би розказав усе її то втрати точно назавжди. А цього допустити він не міг. Що він зараз лише робив це спостерігав, як фігура Меланії зникала на другому поверсі.