Зруйновані серця

Пролог

Темнота, я відчуваю як вона підступає до моєї душі – поглинаючи кожен радісний момент, спогади, які стають розмитими в моїй пам'яті, я так тримаюсь за них, ловлячи останні надії на порятунок. Тримаючись за них, як за рятівний круг, я намагаючись не збожеволіти, але якщо я не вийду звідси – то темнота на завжди захопить мене. Розтопче мене, зруйнує, та залишить чорний слід в моїй душі.

Та я не можу, я перестала шукати вихід, коли від криків мій голос зірвався, а мої кулаки  були розбиті до крові, від того, що я продовжувала бити по масивним, дверях. І я здалась, я просто впала на холодний бетон, не взмозі встати. Мої ноги не тримають мене, і кожна спроба піднятись, болісно відчувалась по всьому тілу. Напевно–це тому що я не їла уже пару днів, або можливо і тижнів.

Страх–єдина емоція, яка залишилась, але я не боюсь померти. Смерть може означати порятунок, проте моє серце уже мертве – розтоптане, розбите – але я боюсь, я боюсь Його. Того що він може щось зробити, хоча він не торкався мене, але він може, я бачу це по його голубих, таких холодних як лід очах. Кожен погляд попереджує мене, що може причинити мені біль, і рано чи пізно Він зробить це. Але я боюсь й іншого.

Він сказав, що зробить боляче моїй сім'ї, я не можу цього допустити, навіть думка про те, шо вони можуть бути в небезпеці, перекриває мені можливість дихати.
Тому я сиджу тихо в цьому підвалі, щоб Він не торкався їх. Не торкався моєї сестрички, якій тільки три, вона ще така маленька, я не можу втратити її.
Одинока сльоза котиться по моїй щоці, в перше за весь час я заплакала, тільки при думці що моя сестра може постраждати через мене.

Двері зі скрипом відкриваються і не дивлячись на відсутність сил, я піднімаю своє ослаблене тіло, та забиваюсь в кут, підтягуючи до своїх грудей ноги, лишень щоб бути подалі від нього.

–Моя дорога, Стело.–роздається його грубий голос і я притискаюсь щільніше  до холодної стіни.

Це ім'я. Чому він називає мене Стелою? Це ж не моє ім'я, ні я ж Роуз, але хто така Стела?

–Сьогодні ти нарешті станеш моєю.–Він починає підходити до мене, та розстібає ремінь. Для чого йому ремінь? Він буде мене бити? Але чому я ж нічого не зробила, я ж сиділа тихо, як  Він і сказав.

Напевно це все, можливо Він уб'є мене, але я не хочу помирати, мені ж тільки дев'ять, я ж ще маленька щоб померти, чи не так? Та Він підходить і я розумію що зараз моє життя закінчиться. Моя люба сім'я я їх так люблю, невже я більше не зможу обняти матусю і татуся, а якже Кая, невже я справді їх більше не побачу.

Раптовий звук заставляє мене підскочити, Він повертається та кидає погляд на двері, аж раптом я чую звук поліцейської машини, невже вони знайшли мене? Вони мене врятують?

–Нічого, зробимо все швидко.–Він посміхається, а тоді підходить та вколює мені в шию голку, ні, тільки не знову..–Щоб ти не кричала.–я починаю вириватись, але Він сильніший. Мої маленькі ручки і ніжки б'ють його, але тоді я починаю відчувати слабкість, мої повіки починають закриватися.–Шшш, все добре, моя люба, Стела.

Стела—це ім'я я його ніколи не забуду, але напевно тому що зараз я помру, темнота таки захоплює мене і я засинаю, і останнє що я бачу його гидне обличчя та ту огидну посмішку. Я не хочу так помирати, ні я повинна боротись заради своєї сім'ї. Та я не можу, я дозволяю темноті захопити мене, нехай робить що хоче, нехай убиває, я більше не хочу жити, моє серце уже і так зруйноване....