Зруйновані серця

Розділ 23

pov:Лео

10 років тому.

Відчинивши двері, виходжу в коридор, та тихо закриваю їх за собою, стараючись не видавати жодного звуку.Перевіряю коридор, щоб упевнетись що я один, коли не чую кроків, чи голосів, а лише тишу, видихаю, а тоді тихенько направляюсь до сходів.

Спускаюсь на перший поверх, а тоді прямую до дверей, що знаходяться за кухнею, та ведуть в підвал. Зазвичай я не спускаюсь туди, бо ще з раннього віку знав, що там темнота, в якій можуть бути монстри, і я знав що один з них–це мій батько.

Проте в останні два місяці він спускався туди достаточно часто, а інколи брав із собою їжу, або воду, моя цікавість взяла верх, і я вирішив дізнатись, що ховається в темному підвалі.

Штовхнувши масивні двері, які заскрипіли, і я завмер прислухаючись чи ніхто не іде. Проте тиша єдине, що я отримав. Я спустився з перших сходів і зморшився, коли сире повітря вдарило мені в обличчя, але я не відступив, тільки попрямувавши далі.

Я ступав тихо, щоб якщо там хтось є, то вони не почули мене. Коли я зійшов з сходів, яких було рівно п'ятдесять сім, бо від нервів я почав рахувати їх в голові, то побачив ще одні двері. Над ними миготіла лампочка, яка здавалось ось-ось перегорить. На дверях не було вікна, тому я не знав, що знаходиться всередині. Я оглянув коридор, який ішов далі і побачив ще одні двері, які були відчиненими.

Акуратно підійшовши до них, я знову перевірив чи нікого немає, а тоді зайшов до кімнати. Вона скоріше була схожа на камері питок, в ній був тільки стілець. А тоді я побачив панель на стіні, яскраві кнопочки миготіли, привертаючи мою увагу.

Підійшовши ближче, я нажав на зелену кнопку, очікуючи, а уже за мить стіна переді мною стала прозорою. Скло, через яке можна наблюдати за сусідньою кімнатою, але вона була порожня, а тоді мій погляд зупинився на фігурі в темноті.

Дівчинка. Вона була такою крихітною, лише в сукні, та кофтинці на ґудзиках. Її світле волосся розкинулось по її ногах, руках, та обличчю, яке вона поклала на коліна, які притискала до грудей. Неначе відчувши мій погляд вона підняла голову і я завмер. Легке світло від лампочки, яке було в її кімнаті, дозволило мені побачити яка вона була красива, її маленький носик, та пухкі губи, злегка привідкриті, ідеальний овал обличчя, але не це привернуло мою увагу, а її очі. Вони були, неначе фіалки.

Красива, ніжка, неначе фіалка, подумав я, а тоді зрозумів. Вона була точною копією моє матері. Тяжкий ком став в моєму горлі і я не міг його проковтнути, мій живіт скрутило і мене почало нудити, бо я знав правду.

Мій батько викрав її, та тримав в цьому холодному підвалі, лише тому що вона була копією моєї покійної матері. Мені не вистачало її, пройшов рік, але я не змирився можливо ніколи не змирюсь, але я знав, що мій тато був одержимий мамою, тому навіть після смерті він хотів, щоб вона була з ним. Тому він знайшов дівчинку, яка була схожа на неї.

Але вона ж дитина, вона не заслугову на це. Напевно вона була молодшою за мене, я не можу допустити, щоб батько нашкодив їй.

Зірвавшись з місця я побіг до своєї кімнати, та закрив двері на ключ, важко дихаючи, я схопив телефон та набрав номер поліції. Я знав що іншого виходу немає, я не міг визволити її, та допомогти втекти, оскільки батько б просто побив мене, або відправив в школу-інтернат, а тоді знову знайшов її, та знову викрав.

Тому я здав його, розповів, правду, що в моєму будинку утримують дитину, сказав адресу та описав все до найменшої дрібниці. Коли мені сказали, що поліцейська машина буде через 10 хвилин, я поклав трубку, та схопив свій рюкзак, вийняв підручники, та кинув туди пару футболок, кофти, штани, телефон, зарядне, та всі гроші, які у мене були, 120 доралів, та 10 центів.

Коли вхідні двері захлопнулись, я молився щоб поліція встигла. Я почув кроки, біля своєї кімнати, тому сховав рюкзак, та ляг під ковдру, роблячи вигляд, що сплю. Двері відчинились і мою кімнату наповнив батьковий одеколон, він стояв та мовчки дивився на мене, його погляд впивався мені в спині, а тоді він вийшов і я почув повертання замку.

Я знав що він це зробить, але на це я й сподівався. Сівши на ліжку, я почав чекати, та з кожною хвилиною нервувати все більше, а тоді я почув звук поліцейської машини і зрозумів, що час настав. Діставши рюкзак, я почекав пару хвилин, а тоді підійшов та відчинив двері саморобною відмикачкою.

Почувши голоса, я підійшов до сходів, досі залишаючись в тіні, а тоді я побачив, як мого батька виводять в наручниках. На його обличчі не було розкаяння, а тільки посмішка, як в диявола. Через  пару хвилин з підвалу вивели і дівчинку. Вона ішла високо тримаючи голову, і на її прекрасному обличчі не було і натяку на сльози. Її фіалкові очі зупинились на сходах, ніби вона знала, що я тут, але здавалось вона дивилась в нікуди.

Коли її вивели, я знову повернувся до кімнати, та накинув куртку, а тоді і рюкзак на плечі, я відчинив вікно, та виліз тримаючись за цеглу, яка виступала. Коли мої ноги опинились на землі, я накинув капішон на голову і поки вони не кинулись мене шукати, поспішив сховати в темноті, знаючи, що тепер моє життя не стане попереднім, тепер я буду боротися, щоб вижити.