Зруйновані серця

Розділ 7

10 років тому...

Холод пробирає мене до кісточок, і я починаю просинатись, неприємний запах та темні стіни перше що я бачу. Не розумію де я, тому вирішую сісти, щоб обдивитись довкола.

Сірі стіни, які де-не-де покриті пліснявою, єдине що я бачу. Я сиджу на підлозі і не можу пригадати як я сюди потрапила. Мені холодно, так як я одіта тільки в легеньку сукню, та тоненьку кофту на ґудзиках, відчуваю що на ногах немає обуві, від чого тільки холодніше. Обнімаю себе руками, та підтягую до грудей ноги, кладучи на них голову.

Згадую як ще вранці ми грались із Каєю, а тепер я навіть незнаю який зараз час дня. Згадавши про сестру, і розумію що вона може бути тут, але в іншій кімнаті. Напевно їй там самотньо і страшно.

Двері зі скрипом відкриваються і в кімнату заходить чоловік, я дивлюсь на нього, думаючи що він врятує мене, але він посміхається і мені стає страшно. Він віку як мій батько, але його зовнішність мене лякає. У нього блондинесте волосся, різкі риси обличчя і мені здається що об його скули можна порізатись, але не це мене лякає. Його очі. Вони одночасно темні як глибокий океан, але такі холодні як лід.

–Нарешті я знайшов тебе, Стело.–я дивлюсь на нього, не розуміючи хто така Стела?–І ми знову будемо разом.

Він підходить до мене, а я зажимаюсь в кут, щоб бути подалі від нього. Мої інстинкти самі дають мені команду тікати. Тільки він перекриває вихід, і єдине що я можу це притиснутись в куток.

–Хто.....хто ви?–мій голос тремтить і я хочу заплакати, але відмахую цю думку.

–Ооо моя, Стело, це ж я, твій чоловік.–про що він говорить? Який чоловік? Хто ця Стела?–Не бійся мене, ми знову будемо разом.

Він хоче зловити мене за руку, але я відсмикаю її. Його очі стають темними, і я починаю тремтіти. Але двері відкривають і хтось заходить.

–Бос, ваш син проснувся.–Він повертається, та киває, а тоді знову повертається до мене.

–Будь хорошою дівчинкою, і сиди тихо, а то твоя сім'я постраждає.–А тоді він виходить.

Я знову спускаюсь по стіні, підтягуючи коліна. Він може нашкодити моїй сім'ї. Ні, тільки не це. Я буду сидіти тихо, тільки не моя сім'я. Крик застряє в моєму горлі, коли я подавляю його, разом із сльозами, я буду сильна заради батьків, заради своєї сестри.