Зруйновані серця

Розділ 13

Сім'я слово, яке означає дім, кохання, теплі спогади, але не завжди. Інколи це слово означає біль, страх. Спогади які ти хочеш забути, але вони знову і знову повертаються в твою підсвідомість.

Моя сім'я намагалась зберегти останні кусочки нормального життя, але я бачила який біль їм це приносить. Кожен раз як я приїхала додому мене зустрічали мамині обійми та сльози. Біль в її очах не зникав ніколи, і я не дивилась в її очі, боючись що зломаюсь.

Дім завжди був для мене випробуванням, коли спогади появлялись в моїй голові, як тільки я бачила місця де ми грались. І я старалась не приїхати, кожен раз вигадуючи якісь причини, від чого почувалась тільки гірше. Але один день був винятком і в цей день я приїхала додому, незважаючи на біль.

День народження Каї. Єдиний день коли я приїхала до сім'ї і справді намагалась зберегти наші стосунки. Це був особливий день для всіх нас. На інші дні народження ми тільки відправляли подарки, та дзвонили, хотя все закінчувалось маминими сльоза в телефоні.

Я ніколи не вважала що справді потрібно святкувати своє день народження, для мене це був звичайний день. І тільки коли я познайомилась з Емі, яка якимось образом дізналась про дату мого дня народження, а тоді влаштувала грандіозну вечірку, я почала святкувати, лише для того щоб подруга не копалась в справжній причині чого я не святкую.

Проте все що якось стосувалось сестри, було важливим для мене, тому зараз я стою на порозі свого будинку, та наважуюсь нажати на дзвінок.
Двері відчиняються і на порозі стоїть мама, яка при виді мені уже готова розплакатись.

–Роуз..–вона притягує мене в свої обійми і я вдихаю її аромат.

Я завжди любила батьків, вони для мене залишились важливи людьми а моєму житті, але те що вони продовжували жити в тому ж будинку приносило мені нові рани на серце, проте я ніколи не наважувалась їм про це сказати.

–Я так рада тебе бачити.–вона дивиться на мене, а по її щоках уже біжуть сльози.–Давай, заходь.

Ми заходимо в середину, і я нервово проковтую комок в горлі, коли бачу стіни, які зовсім не змінились. Коли ми проходимо в зал, я помічаю батька який опустошає стакан, скоріше за все з віскі, та коли він бачить мене то посмішка з'являється на його обличчі і він підходить до мене.

–Доню.–він обнімає мене і спочатку я напружуюсь, та коли кажу собі що це мій батько, стараюсь розслабитись.
Батько не подав вигляду що помітив мою реакцію, за ці роки він звик що я боюсь його, як і інших чоловіків. Хотя перші роки, коли я привикала, він засмучувався кожен раз при моїй реакції.

Коли ми сідаємо за стіл, в кімнаті з'являється тиша, тільки і чути як б'є настільний годинник, і столові прибори. Ми ніколи не могли знайти спільну мову, навіть через стільки років, у нас не було тем для розмови, ми просто жили під однією кришою, інколи перекидуючись парочкою фраз.

По закінченню вечері, я відразу направляюсь в свою кімнату, але зупиняюсь перед дверима, коли мій погляд зупиняється на протилежній кімнаті. Кімната Каї. Батьки не тільки залишились жити в цьому будинку, вони щей залишили її кімнату, зовсім не тронутою. Моя рука тягнеться до її дверей, але в останню хвилину я зупиняюсь і заходжу до своє кімнати. Притуляюсь спиною до дверей, стараючись стримати сльози, та паніку.

Після її смерті все пішло шкереберть. Моя мама після трьох нервових зривів, один з яких стався через мене, почала сидіти на заспокійливих, та весь час плакати. Мій батько просто почав пити. І хоть ніхто цього не помічав, але в нього була залежність. Проте при мені він старався тримати алкоголь якомога подалі. Я знала що батько пару раз напивався до такої степені, що зраджував матері, поки та плакала в подушку.

А я? Я просто закрилась в собі, не бажаючи нікому показувати справжні емоції, та мої страждання. Я вибрала ховатись за посмішками, не звертати увагу на свої панічні атаки. І хоть їх було вдосталь, адже як тільки мене торкались чоловіки, або просто стояли на відстані витягнутої руки, паніка відразу давала про себе знати, але я навчилась жити з нею. По крайній мірі я так думала, поки він не з'явився в моєму житті, зі своїми очима, які так нагадували мені про минуле.