Зруйновані серця

Розділ 22

pov: Лео

Злість з'явилась в мені, почавши текти по моїм венам, та заставляє мене бажати вбивати. Коли я побачив Роуз, на благодійному вечорі, куди мене притащив Адам. Я не міг відірвати від неї погляду.

Її світло синє плаття, яке облягало її тіло, та ідеально підходила для її форм, заставляло мене бажати зірвати його з неї, та попробувати чи і справді її тіло таке ніжне. Залиши на ній укуси, багряні відмітини, лише щоб побачити, що вона належить мені. Вона дивилась на мене і в перше не розривала контакт, а продовжувала наблюдати за мною.

Тільки після того, як вона відвела погляд та поглянула на телефон, все її тіло вмить напружилось. Я бачив як вона втрачає контроль над собою. Вона кинула на мене пару поглядів, і я побачив в них страх. Вона була до чортиків налякана. Щось сказавши Лізі, яка стояла поруч, Роуз, вибігла з кімнати.

Моє тіло спрацювало скоріше, ніж розум, і уже через хвилину я прямував за неї. Адам проводжав мене поглядом і я знав, що він думає. Він бачив мою реакцію на цю дівчину, і кожен раз нагадував мені про це, та допитував що між нами, але проблема була в тому, що я, бляха-муха, і сам незнаю.

Мій погляд зупинився на Роуз, яка притиснулась до стіни, важко дихаючи, а як тільки я підійшов вона почала падає. Я зловив її, та відвів подалі від попереднього місця, знаючи що в будь яку хвилину хтось може повернути за угол, та побачити її в такому стані.

Вона тремтіла, а в її очах був страх, якого я не бачив до цього в її ніжних очах. Але як тільки я побачив переписку, та фотографію, мій зір став червоний і потребність знайти і убити ублюдка, заставив мене відійти від Роуз, бо навіть я боявся своєї реакції.

Наказавши їй повертатись на вечірку, і як тільки мої слова злетіли з мого язика, я розвернувся, та попрямував на вихід. Коли я вийшов та відчув прохолодне повітря, я не став звертати на це увагу, та на те якої сили мені потрібно було, щоб не убити якусь випадкову людину. Діставши телефон я написав повідомлення Джеймі.

Джеймі був нашими очима та вухами в інтернеті, він слідкував за нашими рахунками, та шукав інформацію, яку ми просили. Цей хлопець і справді мені подобався, оскільки не ставив зайвих питань і я просто скинув йому номер телефону, який раніше переписав з телефону Роуз.

Д: 5 хвилин

–Ей, все в порядку?–я повернувся та побачив Адама, який дивився на мене, прищуривщи очі.–Ти виглядаєш так, ніби хочеш когось убити.–він підійшов до мене, і як тільки я хотів відповісти, на мій телефон прийшло повідомлення.

Не дивлячись на те, що сьогодні був вихідний, Джеймі відразу приступив до пошуків, навіть не питаючи для чого.
І уже рівно через 5 хвилин я мав інформацію. Тільки вона зовсім мені не подобалась.

Номер телефону був незаестрованим, але це і очікувано, ті хто хотів налякати Роуз, точно не хотіли, що вона дізналась хто ховався по ту сторону переписки, тільки вот сигнал надходив з в'язниці.

–Чорт.–Мені не потрібно було гадати хто це, я знав відповідь ще до того як написав Джеймі.

Як тільки я побачив повідомлення на телефоні Роуз, тихий голосок нашіптував мені, що це він, але я не хотів в це вірити, я не хотів думати, що він і досі бажає її, що він може знайти її, і що саме він стоїть за цим. Мої рани знову відкрились, горло болісно стиснуло, перекриваючи мені доступ до кисню, коли я зрозумів, що він може нашкодити їй, він знову з'явиться, щоб зруйнувати наші життя, але це і смішно, що той хто подарував мені життя, прийде щоб забрати його.

–Що сталось?–голос Адама звучав власно, але я не звернув на це уваги, коли тихо промовив.

–Мій батько...