Зруйновані серця

Розділ 24

Pov: Лео

Спогади затуманюють мій розум, розмиваючи все навколо. Присмак плісняви, крові з'являються в моєму роті, вертаючи мене в ту ніч.

Мій погляд проводить Роуз яка направляється в університет, слідкувати за нею стало моєю рутиною. Не з якихось хворих причин, не тому що я хворий покидьок, який занадто захопився цією дівчиною, але можливо це правда яку я хочу приховати.

Дізнавшись останні новини я почав слідкувати за нею щоб бути спокійним за її безпеку. Вона обертається навколо ніби знає що я спостерігаю, ніби чекає на мою появу, але дзвінок заставляє її підскочити та побігти по сходах в університ.

Моя машина припаркована на стоянці біля магазину продуктів, який розташований напроти університету. Але вона б не помітила мене, машина не моя, а Адама, він на ній не їздить тому навряд вона впізнає, а затемнені вікна не дозволять побачити мене всередині.

Розминаю шию та поглядаю на годинник розуміючи що в Роуз закінчилась остання пара, проте вона і досі не вийшла з університету. Починаю нервувати оскільки сьогодні маю поговорити з нею і як на зло вона десь затримуєси. Розмова занадто важка і мені потрібно забрати її як найдальше щоб вона не зламалася на очах інших учнів.

Виходжу з машини та направляюсь на її пошуки уже знаючи що після цієї зустрічі вона буде ненавидіти мене.

pov: Роуз

Відавши конспект з психології, виходжу в пустий коридор. Усі студенти уже покинули стіни університету, окрім мене. Пропустивши останні пари через зустріч з психологом, яких стало більше, я не виповнила завдання і тепер повинна доганяти.

Тиша окутує мене коли я іду по коридору, не піднімаючи голову я врізаюсь у тверде тіло. Промовивши вибачення думаючи що це хтось з учителів чи учнів, хочу обійти проте сильні руки ловлять мій лікоть. Очікуваний страх не з'являється, а знайомий манящий аромат підзказує мені що поруч людина до якої я вже звикла і весь час з останньої зустрічі чекала коли його побачу.

–Потрібно поговорити.– повертаю голову та зустрічаюсь з його темним поглядом.

–Для початку і тобі привіт, а по-друге що за розмова така термінова що ти прийшов за мною.

–Привіт, а тепер пішли– не говорячи більше нічого він відпускає мою руку та розвертається, направляючись на вихід.

Слідую за ним, переходимо дорогу і я помічаю машину яка переслідувала мене останні пару днів.

Ми сідаємо та відразу рушаємо з місця. Напруження яке передається від Лео наповнює машину. Я поглядаю на нього краєм ока, боючись поглянути повністю незнаючи причину його напруження.

Машина зупиняється біля його будинку і ми направляємось всередину досі продовжуючи мовчати. Радість від зустрічі з ним зникає коли ми опиняємось у пустому будинку. Тиша боляче давить на мене, не залишаючи нічого іншого окрім як переминати з однієї ноги на іншу.

Лео зникає в коридорі будинку і я вирушає за ним потрапляючи в темний кабінет. Він стоїть біля столу з стаканом в руці і я підозрюю що там спиртний напиток по темному кольору.

–Що за розмова така що ти привіз мене до себе додому.–він не піднімає погляд на менеколи починає говорити, але знала б я що він розкаже то ніколи б не сіла в його машину.

–Тоді коли тебе викрали і тримали в підвалі будинку це був мій будинок.–мої ноги починає трусити, а мене нудити коли він промовляє це.–А людина яка тебе викрала мій батько.

Я хочу кричати щоб він замовчав, щоб сказав що це не правда.

–Я випадково побачив тебе там і викликав поліцію

–Досить мовчи– я затикаю вуха руками не бажаю вірити його словами.– Для чого ти брешеш це не правда.

–Це правда, Роуз, яка б болюча не була це правда.

–Для чого ти це розказуєш мені–сльози розмивають все перед моїми очима і не бачу його коли піднімаю голову але знаю що він дивиться на мене, відчуваю його погляд на мені.

–Я хочу щоб ти дізналась це від мене і ти повинна знати ще дещо..

–Ні достаточно – я не чую більше його коли виходжу з кабінету, прямуючи коридором який розмивається перед моїми очима, ноги підкошуються і я тримаюсь за стіну щоб не впасти.

Холодне повітря вдаряє по моїм мокрим щоках від сліз. Крапельки доща падають на землю але я на звертаю на них, продовжуючи іти вулицею. Лео  продовжує стояти десь в будинку, навіть не намагаючись зупинити мене. Але він зараз остання людина яку я хочу бачити.